Коли приходить натхнення
Сопілка
Сопілку змайстрував малий хлопчина
Із гілки, що лежала у траві,
А в гілці тій жила душа калини,
Що не пізнала щастя на землі.
Багато що хотілось їй сказати,
Тому лиш хлопець притулився її до вуст
Мелодія пʼянка стала лунати,
Якої світ ніколи ще не чув.
Звучало в ній і радість, і зажура
Спів соловейка і травневий грім,
І люди зупинялися в задумі,
Мов зачаровані магічним звуком цим.
Душа калини рвалася на волю
Її було уже тут не спинить,
Вона ридала про свою недолю
Про те, як серце рветься і щемить.
Вона благала світ її почути
І розділити з нею ту журбу,
Їй так хотілося щасливою побути
І відпустить назавжди долю злу.
Летіли звуки музики за обрій
Сопілка сльози проливала на траву
Такою щирою була, що в кожній ноті
Можна було відчути біль усю.
Спинивсь хлопчина і відклав сопілку
На мить усе завмерло навкруги
І лиш калина ще ридала гірко
Та вторили їй в небі журавлі.
Відредаговано: 02.10.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
