Розділ 7

Бібліотека пахла пилом і старим папером.

Тут майже нічого не змінилося. Ті самі полиці до стелі. Ті самі важкі книги, які він колись відкривав із цікавості, а не з потреби.

Тепер усе було інакше.

Джеремая сидів за столом, перегортаючи листи, записи, вирізки з хронік, які Марта зібрала за роки.

Він читав швидко. Без емоцій. Лише запам’ятовував.

— Леонард — тихо промовив він, ковзаючи поглядом по рядку. — Уже король.

Марта стояла біля столу, поки Джеремая переглядав записи.

— Роланд Вейн став головнокомандувачем північних військ, — сказала вона. — Одружився з Елізою. У них син — готують до посвяти.

Пальці Джеремаї завмерли на папері. Ім’я короля зависло в голові важким каменем.

На мить сторінки перед очима попливли, чорнило змішалося з сонцем і пилом тренувального двору.

Тоді він ще не розумів, наскільки це все змінить його життя.

Дядько був найкращим мечником у королівстві. Не найшляхетнішим. Не найбагатшим. Але тим, до кого зверталися, коли потрібно було навчити воювати по-справжньому.

І саме тому одного літа до маєтку прибули вершники з королівськими кольорами.

Юний Джеремая стояв на сходах і дивився, як із карети виходить хлопець у простому одязі, але з тією поставою, яку не сплутаєш ні з ким.

— Це принц, — тихо сказала Марта за його спиною.

Джеремая пирхнув.

— Виглядає як звичайний хлопець.

— І поводитися з ним треба як зі звичайним, — відгукнувся дядько, з’явившись поруч. — На тренувальному дворі всі рівні.

Того ж дня їх поставили один проти одного.

Леонард тримав меч трохи незграбно, але не відступав.

Джеремая пам’ятав, як той тоді усміхнувся, навіть коли отримав перший удар по плечу.

— Якщо я впаду, — сказав він, переводячи подих, — не смій мені піддаватися.

Джеремая тоді вперше розсміявся.

— Домовились, принце.

І з того дня вони більше не билися по-справжньому.

Вони билися разом.”

Папір знову став папером.

Бібліотека повернулася.

Джеремая повільно кліпнув, ніби витягнув себе з води.

— Так… — тихо сказав він, але вже не Марти.

Він перевернув сторінку.

— Томас Грейфорд отримав родючі землі. Люди кажуть, що у нього врожаї такі, що сусіди заздрять.

Пауза.

— Себастьян Крейн одружився з дуже багатою спадкоємицею. Тепер керує торгівлею і має половину портів під собою.

Джеремая перегорнув аркуш.

— Еліза відійшла від справ після народження сина. Живе тихо.

Він завмер.

— А Ровена?

Марта зітхнула.

— Люди кажуть, що вона померла від хвороби. Після пологів почувалася слабко… і з роками згасла.

Джеремая мовчав.

Його пальці ледь помітно стиснули папір.

— А король?

— Леонард править розумно, — відповіла Марта. — Його поважають.

Пауза.

— І в столиці давно говорять про велике королівське весілля. Готуються, але ніхто не знає, з ким саме він має одружитися.

Джеремая підняв очі.

Вони стали темнішими.

— Чутки… — тихо сказав він.

Марта кивнула.

— Так. Кажуть, союз має бути сильним. Щоб укріпити корону.

Тиша.

— А ще буде свято у Вейнів, — додала вона обережно. — Сина Роланда посвячують у воїни, і він вирішив зробити великий бенкет.

Марта відчула, як повітря в кімнаті стало холоднішим.

— Я не з’явлюся одразу, — тихо сказав Джеремая. — Нехай думають, що світ і далі належить їм.

Він підвівся.

— Спочатку я заберу те, чим вони пишаються.

Пауза.

— Завтра я піду на поля Грейфорда.

Марта дивилася на нього мовчки.

— А весілля… — продовжив він. — Це гарне місце для повернення з мертвих.

У його очах блиснула темрява.

— Там усі зберуться.

Він повернувся до вікна.

— І там Леонард зрозуміє, що означає втратити майбутнє.