Глава 19. Підозри.

Юрій почав помічати дрібниці.
Не одразу.
Не різко.
А так, як помічають тріщину в стіні — випадково, а потім уже не можеш не бачити.
Першою була мати.
Вона сказала це зовсім буденно, розкладаючи посуд після обіду:
— Ти завжди був їй винен більше, ніж думав…
Юрій підвів голову.
— Кому — їй?
— Та… — мати поспішно відвела погляд. — Забудь. Я не те мала на увазі.
Але він уже почув.
Більше, ніж думав.
Обмовки, які не складаються
Потім була сестра.
Вони розмовляли телефоном, ні про що особливе. І раптом вона сказала:
— Світлана завжди вміла жертвувати. Навіть тоді… після тієї ночі.
— Якої ночі? — перепитав Юрій.
Тиша.
— Просто… важкої, — відповіла сестра занадто швидко. — Не чіпляй минуле.
Юрій стиснув телефон.
Минуле…
Яке всі обходили мовчки.
Неправильні паузи
Він почав звертати увагу на те, як говорять.
На паузи.
На різку зміну теми.
На погляди, які ковзають убік.
Ірина, коли він запитав про аварію, відповіла занадто впевнено:
— Я ж тобі сто разів розповідала. Ти просто нічого не пам’ятаєш.
Але раніше вона говорила інакше.
Іншими словами.
Іншим тоном.
Юрій раптом усвідомив: історія щоразу змінювалась у дрібницях.
Дата.
Хто був поруч.
Хто першим викликав швидку.
Наче хтось намагався підлаштувати правду під зручний варіант.
Відчуття, яке не обманеш
Юрій сів у машині й довго не заводив двигун.
Перед очима спливла Світлана — її спокій, її мовчання, її слова:
«Ти ніколи не цікавився».
Він раптом поставив собі запитання, яке раніше навіть не виникало:
А що, якщо я не знаю найважливішого?
Що, якщо все, у що він вірив шість років,
було чужою версією?

Того вечора він спробував обережно запитати батька.
— Тату… коли була аварія… хто тоді був поруч?
Батько довго мовчав.
Занадто довго.
— Це не має значення, — нарешті сказав він. — Головне, що ти живий.
Але Юрій бачив: батько уникає його погляду.
Пазли не сходяться
Юрій повернувся додому з важкістю в грудях.
Він зрозумів:
родина знає більше, ніж говорить.
Ірина — не все каже.
А Світлана… мовчала свідомо.
І в цій тиші раптом прозвучала думка, від якої похололо:
А якщо жінка, яку я не помічав, врятувала мені життя — і нічого не сказала?
Ця підозра ще не мала доказів.
Але вона вже пустила коріння.
І Юрій відчув:
якщо він піде цим шляхом — назад дороги не буде.
Бо правда, якою б вона не була,
змінить усе.