глава 11 Ніч Срібного Місяця

Корвуса відтягнули не одразу.

Навіть зараз він стояв рівно, з високо піднятою головою. Срібні магічні кайдани замкнулись на його зап’ястях, двоє вартових Місяця взяли його під руки, але й тоді він не виглядав переможеним. Скоріше розлюченим до німоти.

Золоті гвардійці теж не складали зброї охоче. Один ще стискав спис так, що побіліли пальці, другого збили з ніг, перш ніж вирвали клинок.

На підлозі темніли сліди випалених вузлів, а в повітрі стояв міцний запах розпеченого металу, пилу й магії.

Придворні відступили до стін.

Молода леді сиділа просто на сходинці, не помічаючи цього, старий радник витирав лоба тремтячою рукою і все одно не відводив очей від Валеріана.

Міра стояла поруч із Валеріаном і відчувала, як змінюється не тільки повітря в залі, а саме його значення. До цього моменту ситуацію ще можна було списати на чутки, підозри чи боротьбу між родичами. Але тепер побаченого вже було не приховати від такої кількості глядачів.

Северіан не рухався, поки Корвуса не поставили навколішки перед сходами трону.

Лише тоді він спустився на одну сходинку нижче і перевів погляд на капітана варти Місяця.

— Замкнути внутрішні брами. Ніхто не входить і не виходить без мого наказу. Золоту варту розділити.

Капітан вдарив кулаком у груди.

— Буде виконано, мій лорде.

Северіан подивився на нього так, що той одразу зблід.

— Не лорде. Не вдавай, що забув, кому служиш.

Капітан зблід і схилив голову нижче.

— Так, мій правителю.

Корвус коротко видихнув крізь зуби. У тому звуці було більше презирства, ніж сміху.

— Зворушлива мить, брате. Ти згадуєш про владу саме тоді, коли дім вже загорівся.

Валеріан досі стояв зі зброєю в руці. 

— Ні, — сказав він. — Він згадав про неї в ту мить, коли ти привів у його дім чужих псів.

Корвус підняв на нього очі. У них досі не було страху, тільки злість істоти, яка брехала так довго, що вже й сама почала в це вірити.

— Ти вважаєш це перемогою? Ти стоїш у домі, де половина двору бажає тобі смерті.

— І все ж я сюди прийшов.

Корвус стиснув щелепу від досади на те, що його удар виявився марним.

— Заберіть його, — сказав Северіан.

Вартові смикнули Корвуса вбік. Той не пручався, але й замовкати не збирався.

— Перевір східні підвали, брате, — кинув він байдуже через плече. — Подивися, хто насправді займався домом, поки ти оплакував свою велич.

— Геть, — повторив Северіан.

Голос його став сталевим і злим.

Корвуса повели. Його люди ще озиралися, ще ловили його очима, ніби чекали, що зараз він вирветься, скаже щось остаточне і поверне подіям звичний порядок. Але порядок вже зламався.

Коли двері за ним закрились, центр суспільної уваги змістився. Тепер всі дивились на правителя, його дружину, зниклого принца і некромантів поруч.

Марабель сиділа нерухомо і не зводила очей з Валеріана. 

Северіан обвів поглядом двір.

— Прийом закінчено. Всі, хто був у цій залі, будуть розміщені ізольовано в південному крилі до тих пір, поки я не вислухаю свідчення від кожного особисто.

Один із радників ризикнув сказати:

— Мій правителю, можливо, було б мудріше...

Северіан навіть не повернув до нього голови.

— Я не запитував твоєї думки.

Радник замовк одразу.

Міра відчувала, як напружився зал. Попередній бій був безумовно небезпечним, але зараз тут відлунював страх, перерахунок вірності й укладених домовленостей.

Северіан перевів погляд на Валеріана. 

— Ти залишишся в замку, — сказав він. — Під моїм наглядом.

Нік тихо фиркнув собі під ніс. Міра відчула, як у Валеріана напружилися плечі, хоча обличчя лишилося спокійним.

— Не в південному крилі, — сказав він. — І не в покоях для гостей.

Северіан примружився.

— Ти висуваєш умови в моєму домі?

— Це і мій дім також, — відповів Валеріан. — Якщо хочеш помістити мене туди, де Корвус роками розтягував свою шпіонську сітку, то скажи це прямо. Справді зручний спосіб позбавитись мене ще раз.

У залі стало дуже тихо.

Северіан не відповів одразу.

— І куди ти хочеш? — запитав він нарешті.

Питання ніби і було звичайне, але в наявній ситуації вже навіть сам його факт прозвучав, як поступка.

Валеріан ковзнув поглядом по верхніх проходах, арках, вузьких дверях збоку. Здалось, що він бродить замком зі своїх спогадів.

— Східне крило. Мої кімнати.

Десь у натовпі зітхнули.

— Вони ж запечатані, — вирвалося в когось.

— Підходить, — сказав Валеріан.

Северіан дивився на нього довго.

— Після твоєї... твого зникнення, я наказав їх не чіпати.

— Там нічого не змінювали, — сказала Марабель тихо. — Я не дозволила.

Вперше Валеріан подивився на неї довше, ніж на секунду. Там промайнули різні емоції і якийсь старий біль. Але потім вираз знову став нейтральним.

— Це єдине місце, куди Корвус не встиг пролізти до кінця, — сказав він. — Якщо архіви ще на місці, я зрозумію, за які нитки тягнути першими.

— Ти вже плануєш чистку двору? — запитав Северіан.

— Я просто планую вижити, — відповів Валеріан.

Северіан перевів погляд на Тео.

— Ти підтверджуєш, що замок прослуховують?

— Так, — відповів Тео без сарказму. —На всіх шарах, робилось це явно не для краси.

— Корвус, — глухо сказала Марабель.

— Або не тільки він, — додав Кастіан.

Северіан кивнув, наче відклав це на окрему поличку справ.

— Капітан Оріель.

Із лав варти вийшла жінка в дзеркальній масці. 

— Проведи їх особисто.

Їх вивели не потаємним ходом, а головною галереєю.

Северіан міг сховати їх від очей двору, зробити вигляд, що все контролює. Але він не зміг би боротись з чутками. Тому він дав замку побачити те, що сталося.

Служки опускали очі не одразу, молоді лорди раптом згадували про термінові справи в іншому крилі, леді озирались.