Глава 1. Кава, дедлайни і випадкові повідомлення

Ранок почався з хаосу — будильник кричав, як тривога, чайник кипів, а ноутбук вперто оновлював систему, ніби мав щось проти її планів на день.
Лія кинула погляд у дзеркало й зітхнула: розпатлана, з чашкою кави в руках і поглядом людини, яка мріє про нове життя, але поки що — лише про сон.

— Головне, щоб кава не закінчилась, — пробурмотіла вона, доливаючи рештки молока.

О дев’ятій ранку мала бути планірка з босом. Тим самим, який викликав у неї дивне поєднання — легке роздратування й незрозумілу цікавість.
Лукас Рейн, тридцять шість, бездоганний костюм, голос спокійний, як YouTube після реклами, і погляд, у якому, здавалось, усе під контролем.

Ідеальний начальник.
Ідеально дратівливий.

У ліфті, намагаючись не пролити каву, Лія гортала телефон. Повідомлення від подруги:

«Ну що, ти вже звикла до свого шефа-красунчика?»

Вона скривилась, друкуючи у відповідь:

«Якщо ще раз скаже “оптимізуйте звіт”, я оптимізую йому ноутбук об стіну »

Вона навіть не перевірила, кому саме відправила повідомлення.

Клац — і на екрані з’явилось ім’я, яке викликало в неї внутрішній землетрус.

Лукас Рейн.

Тиша.
Потім — паніка.
Лія натискала “видалити”, “скасувати”, “зробити вигляд, що я не існую”, але повідомлення вже прочитане.

І через кілька секунд прийшло коротке:

«Чекаю звіт. І ноутбук — поки що залиште на місці »

 

Офіс дихав кавою, кондиціонером і панікою.
Точніше — панікою Лії, яка, переступивши поріг, відчула себе головною героїнею серіалу «Як зганьбитися за 3 секунди».

Вона пройшла повз колег, які обговорювали черговий звіт, і намагалася не думати про те, що десь за скляними дверима сидить людина, якій вона написала про “оптимізацію ноутбука об стіну”.

— Привіт, Ліє, — усміхнулась колега Емма, — ти сьогодні якась... бліда.
— Просто кава була слабша, ніж совість мого будильника, — відповіла вона, ховаючи телефон у кишеню.

З кабінету Лукаса долинув його голос. Спокійний, впевнений, наче нічого не сталося.
— Ліє, зайдіть на хвилину.

Серце зробило подвійний сальто.
Вона вдихнула, вдала з себе дорослу, впевнену жінку і зайшла.

Лукас сидів за столом, переглядаючи якісь документи. Навіть не підняв голови.
— Я переглянув ваш звіт. Гарна робота.
— Дякую, — відповіла вона обережно.
— І ноутбук, сподіваюсь, поки цілий? — його голос був спокійним, але куточок губ ледь помітно сіпнувся.

Боже, він жартує? Він СЕРЙОЗНО жартує?

— Поки що, — відповіла вона, намагаючись не посміхнутись.
— Добре, — кивнув він. — Не хочу витрачати бюджет на нову техніку.

Між ними зависла пауза — коротка, але насичена.
Він нарешті підняв погляд.
— Здається, вам потрібно більше кави, міс Сорен.

Вона розгублено кліпнула.
— Можливо.
— Візьміть перерву. І, — він трохи нахилився вперед, — перш ніж щось відправляти, перевіряйте адресата.

Лія вийшла з кабінету, тримаючись за дверну ручку, ніби вона могла її врятувати. Колеги кинули на неї зацікавлені погляди.
— Все нормально? — шепнула Емма.
— Абсолютно, — усміхнулась Лія. — Просто вчусь на помилках. З людським фейсом.