Пропозиція

Вечір після розмови з Мироном Таня і Лев провели разом — тихо, спокійно, наче обидва хотіли віддихатися від бурі. Вони загорнулися у плед, ввімкнули фільм і майже не відривалися одне від одного. Сміялися, ділилися думками, а потім просто слухали дихання одне одного.

Наступного ранку Таня прокинулася сама. Ліжко поряд було порожнім, і спершу серце вколов тривожний холодок. Та вже за мить вона помітила складений аркуш на подушці.

«Доброго ранку, кохана. Вибач, що не поцілував тебе цього ранку, але я обіцяю згодом це компенсувати. У мене є для тебе сюрприз. Будь готова о 15:00. Люблю тебе. — Лев».

Таня мимоволі посміхнулася й притисла записку до грудей. Вона пішла снідати, а потім, щоб скоротати час, занурилася в пошуки меблів для дитячої кімнати. Уявляла, як вона виглядатиме, як їхня дитина робитиме перші кроки… і навіть не помітила, як стрілки годинника стрімко підбігли до третьої.

Рівно о 15:00 під вікнами загальмував знайомий автомобіль. Лев, як справжній джентльмен, допоміг їй вийти, міцно обійняв і ніжно поцілував.

— Готова? — запитав він, іскристо посміхаючись.

По дорозі вони говорили про дрібниці, жартували, а Таня намагалася вивідати, куди ж він її везе. Але Лев був непохитним.

— Терпи, — тільки й відповідав він, — я все розповім, коли приїдемо.

І ось, коли машина зупинилася, Таня одразу впізнала місце. Скелі Довбуша. Те саме місце, де почалася їхня історія.

У той момент сонце торкалося горизонту, забарвлюючи небо в золотаво-рожеві відтінки. Лев вивів Таню на вершину, взяв її руки у свої, поцілував долоні.

— Таню… — його голос трохи тремтів. — Я ніколи не знайду слів, щоб описати, як сильно я тебе кохаю. Як сильно вдячний долі, що вона привела тебе в моє життя. Ти і наша дитина — найбільший подарунок, який я тільки міг отримати.

Він опустився на одне коліно, витягнув невелику коробочку, що блиснула у променях вечірнього сонця.

— Я хотів зробити це ще раніше, як тільки зрозумів, що ти теж всі ці роки пам’ятала мене і кохала. Таню… ти вийдеш за мене?

Сльози котилися по її щоках. Вона прикрила обличчя руками, намагаючись зібратись, а тоді схилилася до нього й прошепотіла:

— Так… Так, Леве!

Він надягнув їй каблучку, вони довго не могли відірватися одне від одного, обіймалися й цілувалися, а позаду величні скелі мовчки споглядали їхню любов — ту саму, яка витримала роки і знову розцвіла.