Сімейний вогонь

Будинок із видом на ліс та озеро пахнув новизною й трохи ще — пусткою. Але цього вечора він мав ожити. Таня з самого ранку метушилася: витирала полиці, накривала стіл, сто разів перевіряла, чи скатертина рівно лежить, а серветки складені однаково.

— Ти готуєшся до приїзду президента чи до вечері з мамою і бабусею? — жартував Лев, закочуючи рукави, щоб допомогти з нарізкою овочів.

— Дуже смішно, — пирхнула Таня. — Для них це перший раз у нашому домі. Все має бути ідеально!

— Тоді скажи мені, — він підняв на виделці помідор, — як правильно: нарізати його кружальцями чи квадратиками? Бо від цього залежить, чи в мене є шанс на прихильність твоєї бабусі.

Таня ледь не впустила тарілку від сміху.

— Нарізай як хочеш. Вона тебе все одно розкусить!

Коли мама і бабуся приїхали, в будинку відразу стало гамірно. Бабуся з порога вигукнула:

— Ого, доню, ти ж казала «скромний будиночок», а тут — як у кіно!

Лев допоміг їм занести сумки, а мама одразу почала все роздивлятися.

— Ага, бачу, що жити тут можна, — прокоментувала вона серйозно. — Головне, щоб не забули, що щастя не в метражі.

— Та ми пам’ятаємо, — усміхнулася Таня, ловлячи мамин трохи суворий погляд.

За вечерею бабуся розпитувала Лева так само ретельно, як колись мама.

— Скажи мені, хлопче, ти взагалі готуєш щось, чи моя Таня тепер завжди біля плити буде?

— Готую, — відповів він без паузи. — Каву. І смажені яєчні шедеври.

Бабуся розсміялася.

— Ну, тоді не пропадете.

Мама підняла брови:

— Таню, дивись, щоб він тобі голову гумором не заморочив. Бо такі чоловіки хитріші за всіх.

Лев не втримався:

— А ви вже забули, хто перший мене засипав каверзними питаннями?

Усі розсміялися, навіть мама.

Пізніше, коли розмова стала більш щирою, Таня обережно сказала:

— Мам, бабусю… у нас ще одна новина.

Лев узяв її за руку під столом, підтримуючи.

— Я вагітна, — видихнула вона.

Кімната наповнилася тишею, яка тривала рівно секунду, поки бабуся не вигукнула:

— От і добре! Нарешті! А я вже думала, що не діждуся правнука.

Мама ж глянула на Лева дуже пильно.

— Тільки знай, — сказала вона, втикаючи в нього погляд, — тепер відповідальність удвічі більша.

Лев схилив голову й відповів:

— Я знаю. І я зроблю все, щоб Таня й дитина були щасливі.

Мама трохи розчулилася, але ховала це за строгим тоном:

— Ну, побачимо.

Бабуся пирхнула й підморгнула Тані:

— А я вже бачу, що він тобі підходить. Бо тільки закоханий чоловік може так серйозно слухати мамині повчання.

Всі розсміялися, а будинок уперше відчув справжнє тепло родинного вогнища.