Опіка по левʼячому

Від того дня, коли Лев дізнався про вагітність Тані, його життя перетворилося на тотальну місію: “зберегти і захистити”.

Таня жартома прозвала його «особистим охоронцем у діловому костюмі».

— Таню, не піднімай цю сумку! — майже закричав Лев, побачивши, як вона нахилилася взяти пакет з продуктами.

— Леве, там пів батона хліба і пляшка кефіру, — скептично відповіла Таня, але він уже вихоплював пакунок у неї з рук.

На роботі було ще смішніше. Колеги ледь стримували сміх, коли бачили, як директор сам носив для Тані каву, при чому без кофеїну, на соєвому молоці й строго кімнатної температури.

Одного разу Таня сиділа за комп’ютером, а Лев підійшов із ковдрою.

— Тобі тут не холодно? Я приніс, раптом змерзнеш.

Аня, яка саме проходила повз, не витримала:

— Лев, може ще обігрівач сюди поставиш? Або… — вона зробила серйозне обличчя — …замовиш для Тані золотий трон із підігрівом?

Всі в офісі розсміялися, а Таня почервоніла.

— Не слухай її, — бурмотів Лев, накидаючи ковдру їй на плечі. — Зараз ти моя найцінніша людина.

Аня того ж вечора прийшла до Тані додому з пляшкою виноградного соку (бо вино тепер було під забороною).

— Подруга, — підморгнула вона, — ти ж розумієш, що з таким охоронцем ти навіть у ванну не зможеш спокійно сходити.

— Ага, — сміялася Таня, — він, мабуть, уже планує поставити сигналізацію в туалеті.

Вони обидві ледве стримували регіт, згадуючи всі кумедні «прояви опіки» Лева.

А Лев у цей час сидів у вітальні, читаючи статтю: “100 речей, яких не можна робити вагітним”.

— О, — серйозно сказав він, заходячи до кімнати, — ти знала, що не можна їсти занадто багато полуниці?

Аня зі сміхом мало не вдавилася соком:

— Все, Таню, тримайся! У тебе тепер особистий енциклопедичний довідник.

Таня закотила очі, але не приховувала усмішки. Вона знала — хай як це смішно виглядало, за цим стояла його справжня любов.

Одного вечора Лев попросив Таню після роботи нікуди не поспішати. Він забрав її з офісу й повіз у невідомому напрямку. Таня весь час намагалася вивідати, куди вони їдуть, але він лише загадково усміхався.

— Леве, я не люблю несподіванки, — буркотіла вона, злегка схрестивши руки.

— А я люблю, — спокійно відповів він. — Ти ж знаєш, я впертий.

Через пів години вони під’їхали до невеличкого ресторану на даху хмарочоса. Вечірнє місто сяяло вогнями, і все виглядало так, ніби вони піднялися вище щоденних турбот і шуму.

Усередині Таню зустрів стіл, прикрашений квітами й запаленими свічками. Лев замовив спеціальне меню для неї — усе безпечне, легке і водночас смачне.

— Я хотів, щоб ти відчула: ця вагітність для мене — не тягар, а найбільше щастя. І щоб ти знала, що я завжди буду поруч, навіть якщо доведеться воювати з усім світом, — сказав він, подаючи їй руку.

Таня відчула, як щось тепле розлилося всередині. Вона всміхнулася, але її очі були серйозними.

— Леве… — тихо мовила вона, дивлячись просто йому у вічі. — Це прекрасно. Ти справді робиш мене щасливою. Але мені потрібно з тобою серйозно поговорити.

Він трохи насторожився, нахилившись ближче.

— Про що?

Таня зробила ковток води, наче збиралася з думками.

— Про нас. І про майбутнє.