Дві смужки.

Аня, не витримавши нервової тиші, сама зайшла у ванну. Таня залишилась стояти в коридорі, стискаючи долоні так, що пальці побіліли.

За кілька секунд зсередини пролунав голос Ані:

— Ооо, цікаво-цікаво… — вона протягнула слова з інтригуючою ноткою.

— Аню, не муч мене! — майже з відчаєм крикнула Таня.

Двері відчинилися, і подруга вийшла з тестом у руках, на її обличчі була загадкова усмішка.

— Ну, скажу так… ти точно не з’їла щось не те.

Таня завмерла.

— Ти хочеш сказати…?

Аня, вже не витримавши, вигукнула:

— Ти вагітна, подруго! Дві смужки!

На мить у кімнаті запанувала тиша. Таня прикрила обличчя руками, сльози самі потекли з очей, але на губах з’явилася усмішка.

— Це… це правда?

Аня обняла її, трохи підстрибуючи від радості.

— Правда! Вітаю, майбутня мама!

Таня сміялася крізь сльози:

— Господи… я навіть не знаю, що відчуваю. Страшно і радісно одночасно.

— Це нормально, — шепнула Аня, гладячи її по спині. — Але я бачу, що ти щаслива.

Таня кивнула, витираючи сльози.

— Так… Я рада. Дуже рада.

Аня хитро подивилася на неї:

— І коли ти скажеш Леву?

Таня різко відвела погляд.

— Пізніше. Спершу хочу впевнитися, піти в лікарню. Може, тест помилився…

Аня підняла брови:

— Та він не помилився. Але добре, я тебе підтримаю.

В офісі наступного дня Лев дивився на Таню з легким занепокоєнням. Вона виглядала замріяною, часто усміхалася сама собі, а потім різко хмурилася. Його насторожувало її дивне мовчання.

Одного разу, проходячи повз її кабінет, він почув уривки розмови:

— Так, я хочу записатися на прийом… так, найближчим часом… добре, я прийду…

Він зупинився. Хто це був? Голос у Тані звучав схвильовано й трохи тихіше, ніж зазвичай. Коли вона поклала слухавку, Лев увійшов.

— З ким це ти говорила? — спитав він рівним, але трохи напруженим голосом.

Таня здригнулася.

— Ем… та так, нічого особливого. Просто… дзвінок…

— Дзвінок? — Лев звузив очі. — Здається, ти щось приховуєш.

Таня відвела погляд і почала плутатися у словах:

— Я… просто подруга… ні, знайома… ну, треба було дізнатися деякі… речі.

Лев уважно подивився на неї, відчуваючи, що вона бреше.

— Тетяно, я не люблю недомовок. Особливо між нами.

Він вийшов із кабінету, залишивши її наодинці з думками, а сам відчував дивне поєднання ревнощів, тривоги й страху, що вона віддаляється.