Маска дружини

Наступного дня офіс кипів від роботи.

Таня намагалася бути непомітною, зосереджено друкувала на комп’ютері, ховаючи погляд у документи. Але навіть там, серед цифр та звітів, відчувала, як її душать суперечливі емоції.

Двері розчахнулися — і в кімнату впевнено увійшла Марина. Високі підбори голосно відбивали ритм по мармуровій підлозі, її обличчя сяяло задоволенням.

— Доброго ранку, колеги, — з удаваною доброзичливістю мовила вона. — Як завжди, приємно бачити, як ви тут стараєтеся для нашого агенства.

Дехто здивовано підняв голови, інші кинулися робити вигляд, що працюють ще завзятіше. Таня лише міцніше стиснула губи.

Марина прямою ходою попрямувала до кабінету директора. Вона навіть не постукала.

Лев сидів за столом, переглядаючи звіти. Його обличчя було зосередженим, холодним.

— Коханий, — солодко протягнула Марина, заходячи всередину. — Може, ввечері кудись підемо? Тільки ти і я. Нам треба більше часу удвох, особливо зараз…

Вона зробила акцент на останніх словах, поклавши руку на живіт.

Лев підняв на неї погляд.

Він довго мовчав, і тиша у кімнаті стала нестерпною.

— Ти права, — нарешті вимовив він рівним, відстороненим тоном.

— Нам справді варто побути разом.

Марина розцвіла усмішкою.

— Нарешті! Я знала, що ти…

— Поїхали, — різко перебив Лев. — У лікарню.

Вона завмерла.

— Що?..

— Я хочу побачити нашу дитину. Своїми очима. — його голос був холодний, мов лезо.

Марина відчула, як ноги підкошуються. Вона спробувала втримати вираз обличчя, але в очах на мить промайнула паніка.

— Леве… ну… ти ж знаєш, лікарня — це формальність. У мене все добре, я не хочу зараз…

Він повільно підвівся, підійшов майже впритул.

— Якщо це правда, поїдемо прямо зараз. Я не відступлю.

Марина зблідла, її усмішка перетворилася на судому.

За дверима, у відкритій приймальні, кілька співробітників (серед них і Таня) почули уривки цієї розмови. Колектив обмінювався здивованими поглядами, хтось навіть приклав руку до рота.

Марина кинула швидкий погляд на ручку дверей, розуміючи, що їх могли чути. Вона відступила назад, відчуваючи, як контроль вислизає з її рук.

А Лев стояв непохитно, з холодним блиском у темних очах.

«Сьогодні твої ігри закінчаться», — подумав він.