Гра у втечу

Таня від самого ранку вирішила — триматиметься дистанції.

Її робота в агентстві була надто важливою, щоб дозволити собі розкіш особистих почуттів.

Вона чітко знала: не можна піддаватися.

В офісі:

— Тетяно, можна хвилинку? — почувся позаду голос Лева, коли вона несла документи.

Вона навіть не обернулася.

— Вибачте, у мене терміново звіт.

— Це не стосується роботи… — його голос звучав тихо, майже благально.

Таня різко зупинилася, повернулася й подивилася йому просто у вічі.

— Тоді тим більше — не час і не місце, — холодно кинула вона й пішла далі, залишивши його стояти серед коридору.

Колеги, що проходили повз, здивовано зиркали. А Марина, яка випадково стала свідком сцени, усміхнулася зловтішно.
 

На вулиці:

Після роботи Таня швидко вийшла з офісу. Вітер розвіював волосся, вона намагалася вдихати на повні груди, щоб трохи вгамувати серце.

— Таню! — почувся знайомий голос.

Вона пришвидшила крок.

— Зачекай, будь ласка! — Лев наздоганяв її.

— Леве, — зупинилася вона різко, але не дивилася на нього, — у мене немає часу на ці розмови.

— Але ти мусиш вислухати мене, — він торкнувся її руки.

Вона відсмикнула.

— Ні. Я нічого не мушу. Є робота — я її виконую. Все інше мене не стосується.

— Це неправда. Ти злишся, бо віриш в те, чого не було…

Вона глянула на нього з болем і холодом водночас:

— Я більше не хочу бути частиною вашої сімейної драми.

І пішла, залишивши його стояти посеред вулиці, розгубленого й розбитого.
 

Дім Тані:

Ввечері, коли вона ставила чайник, телефон загорівся повідомленням:

«Я буду чекати під твоїм під’їздом, поки не вийдеш».

Таня закусила губу. Серце закалатало. Але вона зробила вигляд, що не бачила. Замість цього закрила вікна, опустила штори й увімкнула телевізор на повну гучність.

Дім Лева:

Тим часом у квартирі Лева лунала сварка.

— Ти міг би хоча б не робити вигляд, що тобі зі мною огидно! — кричала Марина, ходячи по кімнаті.

— Бо мені справді огидно, — різко відповів Лев, налив собі склянку води й грюкнув нею об стіл.

— Гарно ж виходить для оточення, правда? — Марина глянула йому прямо в очі. — Всі думають, що ми ідеальна пара. Твоя компанія зберігає обличчя, ти директор із дружиною поруч.

— Ти не дружина, Марина. І ніколи нею не була.

— А інші так не вважають, — прошипіла вона й лукаво всміхнулася. — І поки вони вірять у це — ти мій.

Лев відвернувся, стискаючи кулаки так, що побіліли пальці.

«Таня відштовхує мене, Марина маніпулює… але я не здамся. Я повинен вирватися з цього пекла».