Перше побачення

Після робочого дня атмосфера в офісі остаточно змінилася. Марина сиділа мовчки, не намагаючись більше нікого контролювати, а Таня й Лев працювали разом, сміючись і підтримуючи один одного.

Коли всі розійшлися, Лев підвівся й зупинив Таню біля виходу.

— Тань… — почав він, трохи соромлячись, — а може, ми підемо на вечерю? Просто… перше наше побачення після всіх цих років.

Таня засміялася, трохи насмішкувато.

— Побачення? З одруженим чоловіком? — вона зробила грайливий вигляд обурення.

Лев похитав головою і засміявся тихо:

— Не хвилюйся. Я вже подав на розлучення. Марина… не підписує документи, але мій юрист працює над тим, щоб завершити розлучення без її згоди.

Таня вдихнула глибоко, посміхаючись, і трохи обережно підняла брову:

— Отже, юридично ти вільний, але я все одно мушу перевіряти, чи ти справжній Лев, а не якийсь шахрай із минулого?

— Обіцяю, що справжній, — тихо промовив він, торкнувшись її руки. — І тепер хочу, щоб ми почали все спочатку, тільки ми двоє.

Таня посміхнулася, трохи ніяковіючи від ніжності моменту.

— Добре… Перше побачення, але без театру й без ляльководів.

Вони вийшли разом з офісу, відчуваючи, що тепер кожен крок — їхній власний, а не чиясь гра. І цього разу ніхто не міг їх зупинити.

Вони сіли за столик у маленькому кафе на тихій вулиці, де світло ламп відбивалося в склі, створюючи теплу атмосферу.

— Знаєш, — почала Таня, посміхаючись, — я ніколи не думала, що перше побачення після всіх цих років буде таким… спокійним.

— Мені теж здається дивним, — сміючись, відповів Лев. — Але саме тому воно правильне. Без театру, без глядачів, лише ми.

Таня подивилася на нього й насмішкувато додала:

— Обіцяєш, що не почнеш вигадувати романтичні історії, як у кіно?

— Обіцяю, — він серйозно кивнув, — лише правда. І тільки я й ти.

Лев відчував, як нарешті може бути чесним перед нею.

— Тань, я хочу розповісти ще трохи… — почав він. — Коли я одружився колись, це було рішення розуму, а не серця. Я думав, що так буде правильно, що треба щось стабільне… Але серце моє завжди належало тобі.

Таня посміхнулася, дивлячись йому прямо в очі:

— І воно завжди чекало на мене?

— Завжди, — тихо промовив він. — І всі ці роки я думав про тебе, уявляв моменти, які ми могли б прожити разом.

Вона сміялася тихо, торкаючись його руки:

— Тоді тепер маю перевірити, чи ти справжній Лев, а не шахрай із минулого?

— Можеш перевіряти, — відповів він, посміхаючись. — Я справжній. І відтепер усе тільки наше.

Вони насолоджувалися вечором, сміялися, розповідали історії, жартували про дрібниці, а серце Тані відчувало, що цей момент — початок чогось нового і справжнього.

— Знаєш, — прошепотіла вона, — можливо, це найкраще побачення в моєму житті.

Лев стиснув її руку, притягнув трохи ближче і тихо сказав:

— І для мене теж. Це початок нашої історії — без масок, без ролей, тільки ми двоє.

Вони сиділи там ще довго, і навіть вечірнє місто, здавалось, дихало в унісон із ними. Цей вечір залишився в їхніх серцях як перший справжній крок назустріч новому щастю.