І знову ти

Знову Марина…

Упродовж решти дня Таня намагалася триматися. Вона пригадувала слова Ані й щоразу, коли біль підступав до горла, шепотіла собі: «Не все так, як виглядає».

Іскра жевріла в ній, підтримувала, дозволяла не зламатися.

Але вже під вечір двері офісу знову розчахнулися.

Марина влетіла всередину, сяюча, з телефоном у руці.

— Дорогі мої, — промовила вона надто голосно, щоб усі почули. — У нас із Левом чудові новини!

Таня відчула, як лід ковзнув їй по хребту.

— Ми вирішили нарешті відсвяткувати наше «возз’єднання». Завтра ввечері у нас буде маленька вечірка. Ну, ви ж прийдете? — її погляд ковзнув по колегах і, нарешті, вп’явся в Таню. — І ти, звісно. Без тебе жодне свято не буде повним.

Марина усміхалася, але в її очах сяяла переможна зловтіха.

У цей момент Таня відчула: іскра, яку подарувала їй Аня, захиталася. Але водночас усередині народився новий виклик — чи зможе вона вистояти проти цієї гри?

А Лев, що сидів у кабінеті, почув голос Марини й знову відчув, як невидимі нитки затягують його в пастку. Він підняв погляд, і на мить їхні очі з Танею зустрілися.

Іскра спалахнула знову.

Наступного вечора офіс змінився: у холі поставили кілька столів із шампанським, закусками та дешевими кульками, які Марина гордо називала «декором».

Колеги жваво перемовлялися, сміялися, піднімали келихи.

Марина була у центрі уваги — в яскравій сукні, занадто голосна, занадто щаслива. Вона весь час тримала Лева за руку, наче демонструвала прикрасу.

— Ну що, друзі, — вона підняла келих, — давайте вип’ємо за наше з Левом кохання, яке пережило всі випробування!

Всі засміялися, підтримали тост. Лише Таня стояла осторонь, стискаючи руки так, що нігті впивалися в долоні.

Вона відчула, як Аня легенько штовхнула її ліктем:

— Дивись не на її слова, а на нього.

І Таня подивилася.

Лев тримав келих, але губи його навіть не торкнулися шампанського. Він стояв із тим самим кам’яним обличчям, у якому тепер Таня навчилася бачити більше. Там був біль. Там був опір.

Її серце калатало. «Він не хоче цього».

Марина, відчувши, що увага Лева вислизає, раптом обійняла його й голосно, так щоб усі почули, промовила:

— Любий, давай розкажемо, як ми знову опинилися разом. Це ж така романтична історія!

У залі запала тиша. Всі чекали.

Лев повільно повернув голову. Його погляд зустрівся з Таниним.

І тоді — він уперше дозволив собі щось більше, ніж камінь. Його очі сказали: «Не вір їй».

Марина не помітила. Вона тараторила далі, сама вигадуючи історію їхнього «возз’єднання».

А Таня стояла нерухомо, із серцем, яке раптом почало битися сильніше. Іскра, що ледь жевріла, тепер спалахнула вогнем.

Марина розповідала чергову вигадану історію про «своє неймовірне возз’єднання» з Левом. Її голос став надто високим, слова плуталися, а усмішка перетворилася на тремтливу маску.

— І тоді… ми просто зрозуміли… — почала вона, але раптом спіткнулася на слові.

— Що? — підхопив один із колег, а решта тихо посміхнулися.

— Е… нічого, нічого… — Марина швидко поправилася, але голос тремтів, і це було помітно всім.

— Виглядає, що це все — вистава, — тихо, але достатньо голосно сказала Аня, щоб Таня почула.

Сусіди по офісу почали посміюватися, деякі вигукували жарти. Марина почала червоніти, плутатися в словах і махати руками, намагаючись відновити контроль:

— Я… я просто хотіла… е-е… зробити сюрприз!

Сміх наростав. Люди почали повільно розходитись, деякі — обговорюючи, де правда, а де гра.

І в цей момент Таня стояла осторонь, серце калатало, очі блищали від сліз і сміху одночасно.

Лев підвів голову. Він дивився на Марину — холодно, без емоцій, ніби виключив її з реальності. Потім його погляд повільно перемістився на Таню.

— Тань… — тихо сказав він, і це було лише для неї.

Таня відчула, як крихітна іскра всередині перетворюється на маленький вогонь. Вона зробила крок уперед, і Лев зустрів її посеред офісного хаосу.

— Підемо звідси? — запитав він тихо, майже шепотом, так що ніхто більше не почув.

Таня кивнула, і вони разом вийшли з холу, залишивши за собою сміх і плутанину.

На коротку мить світ зупинився: ніхто і ніщо не могло завадити їхній тиші, їхньому контакту. Вогонь надії розгорівся яскраво — і цього разу Марина вже не могла його загасити.