Плетиво інтриг

— Тань, — тихо прошепотіла Анна, коли вони разом вийшли на обідню перерву, — а ти задумувалася, чому ця Марина досі тут тримається? Після всіх її… скажемо м’яко, «вистав»?

Тетяна всміхнулася сумно:

— От і мені цікаво. Вона ніби тільки й думає, як підставити мене. Але ж директор, напевно, все бачить. Чому він її не звільнить?

Анна озирнулася довкола, ніби боялася, що їх хтось підслухає, й нахилилася ближче:

— Бо вона… його дружина.

Таня мало не вдавилася кавою:

— Що?!

— Тихіше, — Анна приклала палець до вуст. — Так, офіційно вони одружені. Але… тут усі давно помітили, що їх ніколи не бачили разом. Жодного разу! Спершу ми думали, що вони просто не хочуть влаштовувати показуху на роботі, та згодом почалися чутки… що вони навіть живуть окремо.

— Дивно, — прошепотіла Тетяна. Її серце злегка стислося, немов вона відчула в цих словах щось значно більше, ніж просто плітки.

Наступні тижні Марина перейшла від дрібних шпильок до справжніх підлостей.

Вона «випадково» переплутала документи перед важливою зустріччю, намагаючись підставити Таню. Але саме завдяки уважності Тані клієнти отримали потрібні матеріали вчасно — і були в захваті від її професіоналізму.

— Ну, ти просто врятувала ситуацію, — захоплено мовила Анна після зустрічі. — Якби не ти, агентство мало б великі проблеми.

Або ще випадок: Марина навмисне підсунула Тані неправильний номер телефону важливого партнера, аби створити скандал. Та Таня, відчувши щось неладне, перевірила все двічі й таки знайшла правильні контакти. У результаті клієнт навіть похвалив її за організованість.

Зрештою, кулуарні «помилки» Марини накопичувалися настільки явно, що навіть інші працівники почали відкрито обговорювати це.

— Слухай, Марина, — одного дня не витримала Анна, — а ти не плутаєш, для кого працюєш? У нас враження, що ти тут проти агентства, а не за нього.

Марина побіліла, але змовчала.

Кульмінація настала в той день, коли Таня мала провести презентацію для ключового клієнта. Марина підмінила флешку з матеріалами, думаючи, що Тетяна осоромиться. Але у найвідповідальніший момент Таня спокійно відкрила копію файлів на корпоративному сервері й провела презентацію блискуче.

Клієнт аплодував, колеги теж, а Лев, який уперше особисто був присутній на такій зустрічі, уважно спостерігав за всім.

— Браво, пані Тетяно, — промовив він. — Ви чудово попрацювали.

Марина, яка сиділа в залі, стиснула губи до білизни.

Уже після зустрічі, коли офіс гудів від захоплення успіхом, двері кабінету директора різко розчахнулися. Лев вийшов до всіх співробітників.

— Я мушу сказати кілька слів, — його голос лунав рівно й твердо. — Останнім часом у нашому колективі відбувалися речі, що кидали тінь на репутацію агентства. І зараз я хочу поставити крапку.

Він обвів поглядом усіх і зупинився на Марині.

— Пані Марино, ви більше не працюєте тут. Я підпишу наказ про ваше звільнення сьогодні.

У залі запала тиша.

— І ще одне, — додав Лев холодно, майже відрізаючи кожне слово. — Ви більше не моя дружина. Юрист уже готує документи на розлучення. Наш шлюб був помилкою, і я не бачу жодного сенсу продовжувати його надалі.

Марина зробила крок уперед, але зустріла його холодний погляд — і слова застрягли в горлі. Вона лише різко розвернулася й вийшла, грюкнувши дверима.

Таня, все ще приголомшена, підняла очі й зустріла погляд Лева.

На якусь мить час зупинився. В її пам’яті, мов кадри старого фільму, випливли ті три незабутні дні — гори, свіже повітря, його усмішка, зелені очі, в яких вона колись потонула.

У його погляді теж промайнула тінь упізнавання.

“Ні… цього не може бути. Це ж вона… Та сама дівчина. П’ять років, а я пам’ятаю кожну мить тієї подорожі. Її сміх. Її запах волосся, коли вітер плутав його. Як вона дивилася на мене тоді — з довірою, з теплом. І зараз вона тут. Моя співробітниця. Чорт забирай… що робити з цим?”

Лев відчув, як щось важке й гаряче стиснуло груди. Йому кортіло зробити крок, сказати слово, але… він опустив очі.

“Ні, не час. Не місце. Якщо вона впізнала — вона теж мовчить. Отже… так треба. Принаймні зараз.”

Обоє майже одночасно опустили очі, зробивши вигляд, ніби нічого не сталося.

Наче вони — лише колега і директор. Наче не було тієї історії п’ять років тому.

Тільки серце Тані билося так, що здавалося — весь офіс от-от почує його гучні удари.

А Лев стояв непорушно, ховаючи власний шторм за холодною маскою керівника.