Маски,що тріскають

Для Марини Таня від самого початку стала кісткою в горлі. Вона не розуміла, чому ця провінційна дівчина так швидко знаходить спільну мову з клієнтами, чому колеги починають звертатися до неї по допомогу, і чому навіть самі туристи залишають відгуки з подякою на ім’я Тані.

Тож почалися дрібні «помилки».

То в документах, які мала підписати Таня, зникала потрібна сторінка.

То клієнту надсилалися неправильні умови бронювання — і звинувачення падало на неї.

То Марина просто розповідала колегам, що Таня «занадто наївна і ненадійна».

Та щоразу правда виходила назовні. Таня доводила свою правоту, знаходила рішення і навіть виправляла чужі недоліки. Замість того щоб втратити довіру, вона ставала лише ціннішою для агентства.

Марина ж з кожним днем втрачала контроль. І одного вечора, коли Таня вже пішла з офісу, вона увірвалася до кабінету директора.

— Скільки ще ви будете терпіти цю вискочку?! — її голос зривався на крик. — Вона всім подобається, вона вже майже свята, але насправді вона просто хоче влізти у ваше життя! Ви що, цього не бачите?

Лев сидів за столом, мовчки гортаючи документи. Його холодні зелені очі повільно піднялися на Марину.

— Досить, — пролунало тихо, але так, що повітря в кабінеті наче згустилося. — Я терпіти твої істерики більше не збираюся.

Марина завмерла, не чекаючи такого тону.

— Я… я ж твоя дружина…

— Дружина? — Лев іронічно всміхнувся. — Не сміши мене. Ми обоє знаємо, що наш «шлюб» — лише порожня форма. Я ніколи тебе не любив. Я одружився через шантаж Мирона.

Марина зблідла.

— Мій батько вже давно мертвий. А значить, більше немає жодного сенсу продовжувати цей фарс.

Він відкинувся на спинку крісла й холодно вимовив:

— Якщо тобі щось не подобається, двері відчинені. Документи на розлучення завтра ж відправить юрист. А якщо залишишся працювати — пам’ятай: ще одна подібна витівка проти працівників, і я звільню тебе без вагань.

Марина стиснула кулаки, але слова застрягли в горлі. Вперше за багато років вона відчула — її «влада» зникла.

Лев повернувся до паперів, ніби розмова закінчена. А його думки вже давно були десь зовсім не поруч з Мариною.

Марина вийшла з кабінету, намагаючись зберегти хоч якусь гідність. Її підбори лунко відбивалися об мармурову підлогу коридору, але всередині вона ледве трималася, аби не вибухнути.

«Він… справді сказав це?..» — думки билися в голові, немов зграя розлючених птахів.

«Не любив… Ніколи… І весь цей час я жила, наче тінь, біля нього. А тепер… тепер ще й ця провінційна дівчисько з’явилася…»

Її руки дрібно тремтіли, а в грудях палав вогонь приниження й ненависті. Вона завжди вірила, що принаймні статус «дружини директора» триматиме її на вершині. І хоча в їхньому шлюбі не було ні тепла, ні близькості, Марина мала одне — владу. Владу демонструвати іншим, що саме вона — жінка Лева.

А тепер ця влада зникала просто на очах.

У голові поставав образ Тані. Її наївна посмішка, відкрита щирість, яка дратувала Марину до люті. Усі — і клієнти, і колеги — бачили в ній чисту, порядну дівчину. Але для Марини вона була загрозою. Тією, хто може забрати в неї останнє — ілюзію контролю.

«Я цього так не залишу», — прошепотіла Марина сама до себе, стискаючи кулаки так, що нігті врізалися в долоні.

«Він думає, що я просто піду? Що змирюся? Ні. Ця Таня ще пошкодує, що взагалі сюди прийшла. Я зламаю її. Перед усіма».

Її очі спалахнули хижим блиском. Вона ще не знала як, але була впевнена — знайде спосіб.

І в цю мить Марина відчула дивне, майже хворобливе задоволення. Вперше за довгі роки в її серці народилася справжня мета: знищити Таню.