Небажана подорож

Всім привіт! Я автор багатьох книг,та моя соромʼязливість не дозволяла мені показати їх вам. Сьогодні я вперше продемонструю вам свою книгу,сподіваюсь вам буде цікаво читати. Чекатиму ваших відгуків 🥰

— Ні, я нікуди не поїду! — твердо крикнула Тетяна, коли бабуся вмовляла її поїхати з класом у Карпати на літніх канікулах.

— Минулого року я вже там була, чого мені ще раз їхати й дивитися на одне й те саме?

— Це останній рік, коли ти можеш поїхати кудись зі своїми однокласниками. Чому б не поїхати й не відпочити? — промовила бабуся, намагаючись переконати онучку.

Тетяна дійсно була права: їй 17, вона от-от закінчить одинадцятий клас. Цього року — випуск, і кожен з її однокласників роз’їдеться у свій бік. Коли вони зустрінуться знову — невідомо, особливо в такій атмосфері.

— Ну добре… — з тяжким видихом сказала Тетяна і пішла до своєї кімнати.

Останні тижні навчання пролетіли швидко: уроки, контрольні, оцінки, ті самі вчителі, які могли «спартачити» весь табель…

— Скукота, — думала Тетяна, майже забувши про майбутню поїздку.

Хоч вона й була скептично налаштована, але з настанням дня від’їзду Таня зібрала речі і чекала початку пригоди. Подорож планувалася поїздом до Львова, де підлітки майже не спали: ця ніч була наповнена розмовами, сміхом, співами й танцями. Всі запам’ятали їхню веселу компанію.

Втомлені та невиспані, делегація дружніх однокласників на чолі з учителькою чекала на вокзалі автобуса та гіда, який супроводжуватиме їх протягом трьох днів.

І ось він момент «ікс» — перехоплюючи подих усіх дівчат, з’являється він. Лев, 23-річний брюнет із зеленими очима, який і був гідом їхнього туру. Таня не змогла залишитися байдужою, хоча тримала своє захоплення при собі.

Раптом двері автобуса грюкнули — водій вийшов, аби познайомитися з усіма присутніми.

— Це ж пан Мирон, — подумала Тетяна, впізнавши знайоме обличчя чоловіка з минулого року. Очі її засяяли. Пан Мирон теж впізнав її і явно цьому зрадів.

— Діти, це наш водій, пан Мирон, та наш гід Лев, — сказала вчителька, не давши Тані й пану Мирону навіть привітатися.

— Всім доброго дня! Мене звати Лев, можете так мене називати. Дуже радий вас бачити. Ми з Мироном сподіваємось, що вам сподобається подорож, і ви добре проведете час, — представився гід.

«У нього такий приємний голос», — подумала Таня і перевела погляд на однокласниць, які витріщилися на Лева, як дурепи.

— Проходьте в автобус, — махнув рукою Лев. — По дорозі розповім про план наших дій.

Автобус, повний веселих і натхненних підлітків, вирушив зі Львова до Буковеля. Там вони поселилися, трохи перекусили, а потім поїхали на Верховину, де відвідали перевернутий будинок.

Повернувшись до готелю, всі були втомлені, але щасливі. Свіже карпатське повітря з ароматом хвої надихнуло Таню та інших на відпочинок.

Перед сном Таня зловила себе на думці про Лева. У голові малювала його чіткі риси, зелені очі, у які хочеться загубитися, і його ніжний, але низький голос, що викликав у неї прискорене серцебиття…

Так вона й заснула, думаючи про нього, про Лева…

Тепер дізнаємось що саме станеться та чому це назавжди змінить життя Тані?🫣