Розділ 30 — Хто така Софія?

Світло з терміналу згасло. Та екран знову засвітився — іншим кольором. Темночервоним. Надпис мигав:
Доступ надано. Архів 07 відкрито. Обʼєкт: Пацієнт №7 / Софія К. Рівень доступу: 
Повний.Максим натискає Enter.
Зʼявляється старе відео. Камера вказує на дівчину, яка сидить у кріслі. Бліде обличчя, 
помітні синці під очима, тремтячі пальці — і в той же час очі, що не кліпають, не 
відводять погляду. Прямий, чистий погляд.
Це була Софія.
«Назвіть ваше імʼя для протоколу.»
«Софія К.»
«Ви знаєте, чому ви тут?»
«Так. Але я не скажу це вам.»
«Чому?»
«Бо я — не одна.»
Термінал перемикає відео. Інше приміщення. Інший рік. Той самий голос. Та сама 
постава. Та інше ім’я.
«Пацієнт №7. Статус: нестабільний. Проявляє багаторівневу структуру 
самосвідомості. Ідентифікує себе під різними псевдонімами. Один із них — Софія К.»
«Підозра: субʼєкт є не носієм інформації, а контейнером для залишків свідомостей 
попередніх експериментів.»
Максим завмирає.
«Пацієнт №7 — це не окрема людина. Це імʼя, яке використовувалось для 
позначення носія. Софія — остання, хто змогла зберегти власну особистість у цьому 
контейнері.»
«Усі інші... зникали.»
Що це означає:
Софія та Пацієнт №7 — це не дві людини. Софія була Пацієнтом №7, але не 
першою. Вона — останній «носій», який зумів не розчинитися, не втратити себе в 
експерименті, що мав створити “ідеального інтегратора” — людину, здатну вміщати 
чужі голоси, пам’яті, навіть ролі.
Її свідомість — не єдина в тілі, але єдина, що залишилася живою. І саме вона почала 
виводити інформацію назовні: через щоденники, підказки, через Максима.
Вона не була пацієнткою у звичайному сенсі, а розвідницею. Після того, як 
експеримент вийшов з-під контролю, вона втекла, але залишила “шлях назад” для 
когось, хто зможе завершити те, що почала вона.
Максим читає далі:«Це була не просто клініка. Це була — фільтрація. Ми не лікували. Ми збирали. 
Свідомості, фрагменти, голоси. Ми — архівували болі інших.»
«Я не знаю, скільки їх у мені. Але я — ще тут. Софія. Не забудь цього ім’я. Це ключ. 
Не лише до мене, а й до всіх, хто досі мовчить.»
Максим закриває екран. Він нарешті розуміє: те, що він чув як «інший голос» — не 
тільки його розщеплення, а її тінь, що вела його сюди.
Софія жива. Не фізично — а у ньому. І, можливо, не тільки у ньому.