Розділ 26 — Зустріч з собою

Слова Софії ще не встигли влягтись у пам’яті, як темрява нового місця поглинула 
трійцю.
Колишня будівля лікарні перетворилась на майже недоступний об’єкт — озброєна 
охорона, зміна назв на вивісках, стерті сліди документації. Але Максимові сни знову 
стали провідниками. Його інтуїція — чи інший голос у голові — привели їх до дверей, 
схованих у технічному крилі старого інституту. Двері вели у низ, у бетонне 
підземелля. Там досі світилось аварійне освітлення.— Ти певен, що тут? — Артур озирнувся, стискаючи під курткою мінікамеру. — Я 
не певен... але щось у мені знає, — відповів Максим. І двері, ніби в 
підтвердження, клацнули — замок знявся.
Усередині — старі сервери, шафи з дисками, стоси відеоплівок, деякі позначені лише 
цифрами. Софія одразу стала шукати журнал доступу. Максим же — притягло до 
окремої кімнати. Вона була акустично ізольована. І в ній — екран, що засвітився 
щойно він переступив поріг.
Запис №27-A Тема: R-9 / Субʼєкт-оператор Візуалізація: активовано
На екрані зʼявився він сам. Та не той, ким він себе пам’ятав. У відео Максим сидів 
рівно, спокійно, в очах — холодна увага. Він ставив питання. І відповідав на них... 
різними голосами.
Грубий, роздратований. Нервовий, розбитий. Нейтральний, механічний.
Кожен голос — ніби окрема особистість. Відео тривало кілька хвилин, але кожна 
секунда змінювала уявлення про те, ким був Максим.
— Він не був лише пацієнтом, — промовила Софія, стоячи в дверях. — Він був 
частиною програми.
На іншому записі Максим сам підписував дозвіл на участь у проєкті з розщеплення 
ідентичності. Псевдонім: R-9. Ініціатор проєкту: д-р Мельник.
Максим спершу мовчав. Дихання обривалось. Він побачив себе в ролі, яку не міг 
прийняти.
— Вони створили мене. А потім залишили... — Або ти погодився, — сказав Артур. 
— Частина тебе вже знала.
«Зустріч із собою» — це не метафора. Це крик із майбутнього, в якому ти сам —
споглядач і творець власної руйнації.
Але все ще залишалось питання: чому він погодився? І що ще зберігає архів?