Коли пам'ять - брехня
Розділ 25 — Вони хочуть, щоб ми забули (щоденник Софії)
Запис у щоденнику. Дата відсутня. Текст написаний іншою рукою — нервовими,
майже надривними рухами.
Коли я була маленькою, мама казала: «Те, чого не можна згадувати — не мало б
існувати». Тепер я знаю — це не правда.
У цій системі все побудовано на тому, щоб ми не пам’ятали. Вони витирають
зсередини — не лише події, не лише факти. Вони чистять внутрішні голоси,
змащують думки, замінюють біль — на мовчання.
Пацієнт №7 — це не вигадка. Я бачила його очі. І в них — тиша, схожа на мою. Тиша,
яку хтось насильно вставив між спогадами.
Максим ще бореться. Артур ще шукає логіку. А я — пишу, бо більше не можу
мовчати. Це не про хвороби. Це — про владу над нашою правдою.
Їм вигідно, коли ми вважаємо себе зламаними. Їм потрібно, щоб ми сумнівались у
власних відчуттях.
Але ми — не божевільні. Ми — ті, хто пам’ятає. Саме тому нас бояться.
Останні слова розмазані. Наче сльози впали на сторінку. Але вони читаються чітко.
Як клятва.
#568 в Детектив/Трилер
#172 в Трилер
#270 в Детектив
Відредаговано: 16.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
