Розділ 22 — Під чужим іменем

Тієї ночі вони не повернулись до готелю.
Софія сиділа в закинутій архівній кімнаті, втупившись у вимкнений екран, ніби той усе 
ще показував їй правду, якої вона не хотіла знати. Максим ходив навколо, наче 
марив, обережно обминаючи розкидані документи, ніби боявся наступити на уламки 
її памʼяті.
— Софіє, — нарешті заговорив Артур. — Якщо ти — Пацієнт №7, тоді…— …тоді я брехала вам? — її голос був тихим, але різким. — Чи сама була 
обманута?
Мовчанка.
Софія підвелась і витягла з кишені згорнуту, вже помʼяту сторінку зі щоденника, яку 
носила з собою. Вона ніколи не показувала її нікому.
— Я не знаю, чому зберігала це. Але в мене були спогади, які… зʼявлялись у 
снах. Вони не мали жодного сенсу. Але ця сторінка… вона була в кишені після 
одного з нападів паніки. Я ніколи не писала це свідомо.
Максим обережно взяв аркуш. На ньому були слова, написані її почерком:
«Вони дали мені нове ім’я. Нове тіло. А старе — поховали серед цифрових папок. Я 
мушу памʼятати. Навіть якщо забуду себе — мушу памʼятати їх. R-9. R-12. І того, хто 
ніколи не мав імені.»
— Хтось хотів, щоб ти прокинулась, — прошепотів Максим.
— Або я сама залишала собі сліди, — відповіла вона. — Сліди з минулого, про 
яке не знала.
Артур підійшов до пошарпаного сейфу в кутку кімнати, який до того здався 
непомітним. Вивернув замок, і дверцята клацнули.
Всередині — кілька ідентифікаційних карток, медичні файли й стара посвідка:
Імʼя: Катерина Мельник Статус: Пацієнт №7 Процедура: ІЗОЛЯЦІЯ. 
ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ.
— Це… не твоє імʼя, — промовив Артур.
Софія не відповіла одразу. Її обличчя змінилось — ніби частина її розуму щойно 
прокинулась.
— Але це імʼя знайоме, — сказала вона тихо. — І я памʼятаю... я бачила це в 
одному з кабінетів. На дверях. «Катерина Мельник — дослідниця поведінкових 
патернів».
Максим мовчки дивився на неї.
— Якщо ти не пацієнт... А дослідниця? — запитав він.
Софія опустила голову. — То ким я була — до того, як стала Софією?
І тоді, раптом, їхні телефони запищали одночасно. Номер невідомий. Одне 
повідомлення:
«Вітаємо, Пацієнте №7. Ваша інтеграція триває. Не зупиняйтесь — ми поруч.»
Максим сполотнів. Артур метнувся до дверей.
— Нас ведуть, — прошепотів він. — Але куди?
Софія підняла голову. Вперше — з рішучістю в очах.
— Назад. Туди, де мене створили. Можливо, там — і правда. І кінець.— Або початок, — додав Максим.