Розділ 21 — Пацієнт №7

Ніч була на диво тиха. Занадто тиха для міста, де вдень — підозрілі погляди, а вночі 
— незнайомі обличчя у вітринах.
Їх троє рухались вузьким провулком до закинутої будівлі, колись урядової, тепер 
відгородженої металевою сіткою й іржавими знаками: «НЕБЕЗПЕЧНО. ВХІД 
ЗАБОРОНЕНО.»
— Тут має бути Архів B, — прошепотіла Софія, тримаючи в руці планшет із 
зашифрованою мапою. — Принаймні його копія.
Артур розтис плече та натис приховану кнопку між плитками. Металевий люк 
скрегочучи відкрився.
— Йдемо.
Усередині було темно. Тільки ліхтарик Максимового телефону виводив їх крізь 
коридори — глибше, все нижче під землю. Повітря ставало важчим. Запах пилу, 
вологи та старої фарби переслідував кожен крок.
Вони знайшли кімнату. Старий серверний центр. У кутку — розсипані касети, деякі ще 
працювали. Софія одразу кинулася до однієї з них, позначеної лише: «R:7/С-12».— Схоже, це записи пацієнтів, — пробурмотіла вона, вставляючи стрічку в 
пристрій. Екран загорівся. Шипіння. Потім — відео.
Стара камера. Кімната без вікон. Хтось сидить навпроти лікаря.
— Пацієнт №7, — пролунав голос за кадром. — Дата: 14.06.2022.
Обличчя було змазаним, але голос...
Максим зомлів. Софія — зблідла. Артур зціпив кулаки.
— Це… звучить як ти, Софіє, — прошепотів Максим. — Але я не була пацієнтом, 
— прошепотіла вона. — Принаймні… не повинна була.
На наступному фрагменті було видно медичну карту. Ім’я було закреслене. Але 
номер — 7 — миготів на всіх документах.
Артур витяг стару роздруківку. — Подивіться… тут вона є, але… її ім’я зникло з 
реєстру два роки тому. Лише номери. Вона не мала існувати.
Софія тримала запис у тремтячих руках. — Вони стерли мене? Але чому я пам’ятаю 
своє життя? Я знала про лікарню, про експерименти…
Максим стиха відповів: — А якщо… це не твої спогади? Або не всі твої?
Тиша впала між ними.
І тоді на екрані — фрагмент, який усе змінює. Пацієнт №7 дивиться прямо в камеру і 
говорить: — Якщо хтось це бачить — мене вже немає. Але ключ у моїх снах. І в того, 
хто читає цей запис.
Запис обірвався.
Артур підвів голову:
— А якщо ми шукали не того?
— А якщо Софія не просто вижила, — додав Максим, — а була серцем усього 
експерименту?
Софія мовчала. Її дихання пришвидшилось. Щось усередині неї зрушилось. І 
можливо, почало прокидатися.