Розділ 20 — Пастка в місті

Місто було сіре, ніби забутий спогад. Висотки без облич, вузькі вулиці, вітрини, що 
відбивали не світло, а самотність. Вони зняли квартиру на околиці — Софія 
домовилась через анонімну платформу. Жодних імен, жодних зв’язків. Але навіть це 
не гарантувало безпеки.
На третій день Максим помітив чоловіка з газетою. Він сидів у кафе навпроти, 
сторінка не змінювалась уже пів години. На п’ятий день — жінка в темному капюшоні, 
яка вийшла з під’їзду одночасно з ними — двічі поспіль. На сьомий — анонімне 
повідомлення на його телефон: «R-9. Ти все ще цікавий.»
Артур усе частіше зникав на кілька годин, повертаючись мовчазним, з колами під 
очима. Він відмовлявся говорити, але Софія дивилась на нього з підозрою. Максим 
відчував, як недовіра повільно розʼїдає їхній крихкий союз.
Після опівночі хтось постукав у двері. Один удар. Потім пауза. Потім ще три. Так
само, як це робили в лікарні, коли заходили охоронці. Коли Артур відкрив — нікого не 
було. Але на підлозі лежала флешка. На ній — вигоріле маркування:
«Проект Екзо-Реальність: Архів B.»
— Це підтвердження, — сказала Софія. — Центр ще працює. І хтось із них тут. —
Або ніколи не полишав це місто, — тихо сказав Максим. 
Максим сидів біля вікна, спостерігаючи за вулицею, що з кожним днем здавалася все 
менш живою. Люди були... неправильними. Рухались синхронно. Усміхалися 
порожньо. Один із них щовечора стояв біля ліхтаря навпроти — і курив. Але сигарета 
ніколи не згорала.
— Нас хтось веде, — нарешті озвався він.
Софія підняла погляд від ноутбука. Вона годинами намагалася зламати вміст 
флешки, але частина файлів була зашифрована.
— Я знаю. І вони хочуть, щоб ми пішли туди, де вони захочуть. Флешка — це 
ключ. Але, можливо, й гачок.Артур мовчав. Він стояв біля кухонної стіни, закурюючи вже третю за ніч. Його руки 
тремтіли. Софія помітила це.
— Що ти приховуєш, Артур?
— Нічого.
— Ти був сьогодні в центрі, правда? Я бачила тебе в тому районі. Тебе хтось 
викликав?
Він поглянув на неї так, ніби вперше побачив. У його очах було щось глибоке. 
Зламане.
— Мене ніхто не викликав. Я просто... шукав відповіді.
— І знайшов?
Артур стиха відповів:
— Мені здається, нас ведуть не тільки «вони». Є ще хтось. Інша сторона. І я не 
впевнений, хто з них гірший.
Максим підвівся з дивана. — То що ми робимо?
Софія заплющила очі. У глибині серця вона вже знала відповідь.
— Йдемо в Архів B. Але цього разу — без розділення. Якщо це пастка — ми 
візьмемо її разом.
Максим поглянув у темряву за вікном. Там, де сигарета знову з’явилась. — Нехай тоді 
вони бояться нас.