Розділ 12. Після втечі

Патрульні швидко зреагували. Софію та Артура забрали до лікарні, надали 
допомогу, повідомили поліцію. Їхні слова про підземні катакомби та експерименти сприймали з недовірою, але свідчення були достатніми, щоб 
почати розслідування.
Максим же, залишившись на волі, знав — він більше не може повертатися до 
звичного життя. Його дві сутності, що боролися всередині, тепер працювали 
разом. Він мусив знайти спосіб викрити всю мережу клініки і допомогти іншим, 
хто залишився у пастці.
Він знайшов притулок у старому місті, де безліч тіней і секретів. Його очі 
бачили те, що інші не помічали, а розум розкладав на частини кожен натяк.
Він почав збирати докази: записи, свідчення, фотографії. Одночасно в його 
голові почали формуватися плани, як зруйнувати цю систему.
Максим занурився у темний світ підпільної інформації. Кожен контакт, кожне 
слово могло стати ключем до розгадки. Він заводив знайомства з тими, хто 
залишився в тіні — колишніми пацієнтами, медперсоналом, а інколи навіть 
охоронцями, які готові були розповісти більше, ніж дозволялося.
У темних кав’ярнях та закинутих будівлях він обмінювався записами, 
аудіозаписами та фотографіями — доказами тих жахливих експериментів, які 
проводили під виглядом лікування. Більшість документів були підроблені, 
викривлені, але серед них було і справжнє, те, що не можна було 
заперечувати.
Під час одного зі зборів Максим зустрів журналістку Аню — жінку з гострим 
розумом і непохитною вірою в правду. Вона погодилася допомогти з 
розслідуванням, використовуючи свої зв’язки у медіа. Разом вони розпочали 
підготовку масштабного викриття.
Водночас Максим відчував, що час спливає. Клініка не залишала спроб 
затягнути у свої тенета нових жертв. Кожна нова зникла людина була як 
нагадування — зупинити їх потрібно терміново.
І тоді, глибоко вночі, отримали анонімне повідомлення: «Якщо хочеш знати 
правду — зустрінься завтра о 23:00 на мосту через стару залізницю. Тебе 
чекає хтось, хто знає все.»
Максим знав — це його шанс. Але й небезпека теж.
Наступний крок починався…
Максим прийшов на міст у призначений час. Вітер холодно свистів поміж 
залізними балками, а темрява здавалася густою, майже живою. Серце билося 
в грудях так голосно, що він боявся — може почути його кожен.
З темряви вийшла фігура — жінка у старому плащі, з прихованим капюшоном. 
Вона обережно підняла руки, показуючи, що не має зброї.
— Ти Максим? — тихо запитала вона.
— Так. Хто ти? — відповів він, не відводячи погляду.
— Мене звати Ірина. Я працювала тут — у клініці. Але я пішла, коли зрозуміла, 
що відбувається. — Вона витягла невеликий флеш-накопичувач. — Тут є 
записи — відео, документи, імена тих, хто керує цим жахом.Максим взяв флешку, відчуваючи вагу відповідальності.
— Вони тебе не забрали? — запитав він.
— Ні, але я боюся, що тепер вони за мною стежать.
— Ми мусимо діяти швидко, — сказав Максим. — Я зустрінусь з журналісткою. 
Вона допоможе нам зробити це публічним.
Ірина кивнула і зникла в темряві, залишивши по собі лише шепіт вітру.
Наступні дні пройшли у суцільній напрузі: обережні зустрічі, обміни 
інформацією, підготовка матеріалів. Максим, Ірина та Аня працювали майже 
без відпочинку, знаючи, що кожна хвилина може бути останньою.
Вони готували докази до публікації, збираючи історії, свідчення, аудіозаписи 
розмов, що могли підтвердити правду.
Одного вечора, коли матеріали були готові, надійшла тривожна новина — у 
клініці почалися обшуки, а кілька співробітників раптово зникли.
— Вони зрозуміли, що їх викривають, — сказав Максим. — Тепер боротьба 
перейшла на інший рівень.
Попри страх і небезпеку, вони вирішили опублікувати все, не чекаючи 
ідеального моменту.
Зранку світ прокинувся з шокуючими заголовками: «Психіатрична лікарня —
центр таємних експериментів», «Пацієнти зникали без сліду», «Викрито 
масштабну мережу».
Історія тільки починалася. Але Максим знав — вони зробили перший крок до 
свободи. І тепер ніхто не зможе їх зупинити.