Розділ 9: Поглиблення темряви

Максим прийшов до тями вже в коридорі. Його тіло рухалось впевнено, кроки 
— точні, спокійні. Але це був не він. Його думки були десь глибоко, як під 
водою. А на поверхні — Інший.
Його очі швидко зчитували деталі: розклад змін охорони, ключ-карти, камери 
спостереження. Раніше Максим ніколи б не помітив, що камера в кінці 
коридору клацає кожні 10 секунд — отже, на мить відключається.
— Ми не маємо багато часу, — промовив Інший тихо, вголос, як рефлекс. Його 
голос був холодніший, пряміший, ніби не обтяжений емоціями.
На столі охоронця — зв’язка ключів, термос і журнал.
Він підійшов, мов тінь, дістав ключ-карту, щось швидко записав у блокнот, і вже 
за хвилину зник у службовому тунелі, куди навіть персонал рідко навідувався.
Стара секція
Двері зі знаком «Доступ заборонено. Зона C-4» піддались після короткої 
роботи з кодовим замком. Інший пам’ятав комбінацію — вона з’явилась у 
голові, як щось знайоме, вивчене давно.
Стіни тут були іншими: облуплена фарба, темрява, запах вологи й ліків. Кожен 
крок лунав як відлуння в порожнечі. Максим спостерігав ізсередини, як 
пасажир, поки Інший мовчки йшов уперед.
Раптом — шум.
Кроки. Хрип.
І в тіні — постать.
Артур.
Виснажений, в брудному халаті, очі запалені. Але живий.
— Зайшло надто далеко, — прошепотів Артур. — Вони сховали її під землею. 
Є лише один вхід. Старий ліфт. Але він опломбований. Потрібен ключ 
головного.
— У мене є план, — відповів Інший. — Хто ти? — перепитав Артур, 
насторожено. — Той, кого Максим ховав. Але я тут, щоб завершити те, що він 
почав.
Коли вони разом добралися до шахти ліфта, Інший зупинився. — Далі ти, —
сказав він. — Їй потрібен ти, не я.
Максим прокинувся, ніби виринув із темряви. Руки тряслись, серце билося, 
але в голові — ясність.Він натиснув на кнопку. Ліфт заскреготів і почав опускатись у темряву.