18. Мій маленький всесвіт

Червень.
Я тяжко прокидалася щоранку, не розуміючи, що зі мною відбувається. Відчувала втому, сонливість і розбитість, які не минали навіть після сну. На роботі працювала мляво, клієнти інколи мене підганяли.
— Катю, дорогенька, давай швидше, — казали вони. Я збирала сили і виконувала свою роботу вчасно, але всередині було складно.

Вирішила записатися до сімейного лікаря.
— Доброго дня, Лідія Іванівна, хочу записатися на прийом, — сказала я.
— Вільне віконечко є на п’ятницю о 12:30, вас чекатиму, — відповіла лікарка.

У призначений день я прийшла і розповіла про всі свої симптоми — сонливість, слабкість, зміну настрою. Лікар уважно мене вислухала, потім звернула увагу на бюстгальтер.
— Він став замалим? — запитала.
— Так, почав тиснути, — зізналася я.
— Коли ви востаннє були на огляді у гінеколога? — поцікавилася лікарка.
— Не пам’ятаю, — відповіла я, і одразу відчула тривогу.
— Запишу вас на прийом до жіночої консультації, — сказала вона.

Я щаслива, що запис потрапив на вільний час, і незабаром уже була на огляді у гінеколога. Лікар оглянула мене, запитала, коли були останні місячні. Зі страхом чекала результатів, адже весь цей час думала, що мої симптоми — лише наслідок стресу від минулого.

Після огляду лікарка запросила мене на УЗД.
— Пийте багато води, потім зробимо обстеження, — порадила вона.

Я купила воду, пила її весь день і нарешті повернулася на УЗД. Лікарка повільно водила датчиком по животу і раптом сказала:
— Слухайте!

я уважна почала прислуховуватись, вона включила голосніше, 

Бух бух бух бух бух бух бух.

-це знаєте що? -запитала з цікавістю лікар.

- Не зовсім розумію!-чесно відповіла я.

-це серцебиття. Термін — 12 тижнів вагітності.

Я не могла стримати сліз. Це була радість, яку не можна було описати словами.

Сонливість як рукою зняло, мені хотілось пригати, скакати, кричати ,розповісти всьому світові що я нарешті ВАГІТНА.