15.Кислота

Ми повернулися після карпат вже як наречені.

-Ух яке гарне слово!-подумки сказала я . Про заручини знали тільки рідні і близькі нам люди.Почалась приємна підготовка до весілля ,буденні справи ,робочі моменти.
Мій тиждень просто шалений...
Підготовка до весілля займає багато часу. Спочатку ми вирішили, що у нас буде 30 чоловік на святі. Але згодом прийшло усвідомлення: ця подія — для нас. Ми хочемо, щоб у цей день поруч були тільки найближчі. Тому ми зупинилися на цифрі 10 — лише батьки й найрідніші.
Оскільки я вже була заміжня, білу сукню вирішила не вдягати. Цього разу хотілося чогось зовсім іншого — свідомого, пристрасного, символічного. Тому ми обрали червоно-чорну тематику для весілля. Усі чоловіки — в чорних штанах і вишитих сорочках з червоним акцентом. Жінки — у сукнях, костюмах або спідницях з чорно-червоним принтом. Вийде дуже естетично, лаконічно й стильно.
Ми довго підбирали кафе,не хотілося щоб було шумно. Хотілося затишного місця, не пафосу, а теплоти. Де кожен гість відчує себе частиною нашої історії. Паралельно планували медовий місяць — це була окрема пригода. Було багато ідей: від поїздки на море до кількох днів тиші біля річки.
Ось прийшла весна.
Коли все цвіло, пахло, коли кожна брунька, кожен запах в повітрі шепотів: "Твоє нове життя зовсім близько". До весілля залишалось декілька днів. Я тремтіла, переживала, нерви були на межі — знову схудла. Але це було солодке очікування.

Того дня я відпустила останню клієнтку й разом з колегою закривала нашу майстерню. Вона відбігла до сусіднього магазину купити води, а я, як завжди, залишилася замикати двері і ставити на сигналку.
— Купи мені жуйку, — крикнула я їй услід.
Замок не слухався. Дивно — ніби щось йому заважало зсередини. І саме в цей момент я почула за спиною кроки. Знайомі. Глухі. Рівні.

Мене пронизала тривога. Раптово й сильно.

Я розвернулася — і інстинктивно відступила на два кроки назад. І це врятувало мені обличчя.

Плеск.
Щось густе, смердюче вдарило по дверях, і я побачила, як вони почали шипіти, як фарба скрутилася, наче від вогню. Це була кислота. Я підняла очі — і побачила Карину.

Моє горло прорвало крик. Вона подивилась на мене так холодно, так порожньо — і побігла.

Люди почали збігатися, хтось кричав "поліція!", хтось просто знімав на телефон. Моя колега прибігла, побачила мене й одразу викликала швидку. Я стояла ошелешена, рука шалено пекла. Бризки кислоти дістали мій рукав — тканина згоріла прямо на мені. Колега почала промивати рану водою, яку тільки-но купила. Це мене врятувало — опік був поверхневим, але болючим.

Приїхала швидка, лікарі швидко забрали мене до машини. Поруч сів поліцейський.
У лікарні я сказала йому ім’я

— Карина,колишня подруга.

Коли він спитав про мотив, я чесно відповіла:
— Це коханка мого колишнього чоловіка. Зараз — його дружина.

І все. Я не мала що додати. У неї вже є Сергій, квартира, гроші. Що ще вона хотіла від мене? Що в неї керувало?