12/1 Перший поцілунок.

Вечір. Я запросила Дмитра, мого сусіда, на вечерю, щоб подякувати йому за допомогу з переїздом і підтримку. Одягнула простий спортивний костюм, зробила зачіску, замовила суші і чекала на нього.
Раптом почувся різкий стук у двері. Я звернула увагу що надто нервовий,але я відкрила — і побачила не лише Дмитра десь там позаду , а й Сергія з Кариною. Вони відразу почали кричати, заходячи в коридор без запрошення . Сергій, голосно і злісно:
— Мама була права! Вона тебе давно розкусила, дволика ти!
Карина не відставала, кричала:
— Оце ти подруга! Сама своєму чоловікові зраджувала- тикала пальцем на стіл де були свічки і накрито на двох -, а тепер претензії якісь висуваєш!
Я мовчала, відчуваючи, як серце стискається, а потім набирає обертів.
Дмитро підійшов, спокійно але голосно спитав:
— Що тут відбувається?-він був наче скеля, чекав відповіді.
Але вони навіть не звертали на нього уваги. Тоді він рішуче вивів їх з квартири, А коли вони не сильно хотіли поспішати ,виволік у коридор.
Сергій перелякався, побачивши перед собою Дмитра — велику, мускулисту людину. Його голос став боязким, але все одно він шипів:
— Ага, я тебе спіймав! Ти сама завела чоловіка на стороні, я тобі зроблю проблеми! Побачиш, виженуть тебе з цієї квартири, з роботи! В тебе в житті нічого не вийде! -а потім неочікувано видав істинний мотив його візитк-Віддай мої статуетки!
Коли я почула слово «статуетки», забігла в квартиру, схопила кілька і швирнула Сергію під ноги — статуетки розбились на дрібні шматки.
— Хочеш ще? — вигукнула я і почала ламати одну за одною решту.
Сергій хапався за голову, кричав:
— Що ти робиш?! Знаєш, які вони дорогі?!
— Нічого, склеїш! — кричала я у відповідь, відчуваючи, як злість і біль переповнюють мене. Мене вже було не зупинити. Я розбивала одну за одною поки не залишилось ні одної.
Дмитро підійшов і твердо сказав:
— Ще раз побачу тебе біля своєї дівчини — матимеш проблеми!
Переляканий Сергій з криком втік. Що він вже там кричав я не чула, Дмитро закрив тамбур та квартиру за ними. Подзвонив на прохідну і сказав

-більш цих двох не пускати!
Я взяла віник , почала замітати скельця. Сіла на диван і розплакалася. Дмитро сів поруч, почав мене заспокоювати:
— Не звертай уваги на цього дурника, все буде добре.
Він помітив, що я знову плачу, і спробував переключити мене:
— Що це так приємно пахне?
— Суші, — прошепотіла я.
— Ти схожа на панду, — усміхнувся Дмитро, — вся косметика потекла.
Я не змогла не посміхнутися, а він дістав вологі серветки і ніжно почав витирати мої очі.
Я вже забула про такі моменти , що таке по-справжньому кохати, забула про ніжність і турботу.
Дмитро нахилився і ніжно поцілував мене в сльози, промовив:
— Сподіваюся, наступного разу цей поцілунок не буде солоним, як твої сльози.
І ми почали сміятися, відчуваючи, що після всього хаосу нарешті настала мить спокою і тепла.