11.День Х.

Він настав.День, який я уявляла сотні разів: то зі страхом, то з надією, то з чистим, холодним гнівом.
День розлучення.Суд. Слухання. Вихід з темного тунелю.Я сиділа на лівій стороні залу разом зі своїм адвокатом, батьками,подругами, нащасття у мене подруг було багато.

Сергій — праворуч. Поруч — його адвокат, холодна тінь обману, накладеного зверху, наче грим.Карина та його матуся сиділи позаду Сергія. Батько не приїхав.
Суддя запитав, хто ініціатор.
Сергій встав.Пройшовдо трибуни. Почав грати.Він гадав хто перший буде говорити тому й повірять,але тут так не вийде.
 — У нас не було дітей. Моя дружина, на жаль, не може завагітніти. А я… я мріяв про сім’ю.Я втратив надію…-жалівся і безбожно брехав.
Я мало не пурхнула.От паразит!
Думає, що я нічого не знаю. Що це — блискуча тактика, і він щойно спіймав велику рибку.
Але тоді заговорив мій адвокат.
І вся зала замовкла.
— Ваша честь. Подаємо медичні документи: вазектомія, зроблена Сергієм.-очі Сергія ,Олени Станіславівни і Карини були здивовані , так як принаймні двоє з них не знали що нам відомо про вазектомію.А Карина як і я почала шукати в гуглі що це за слово... Додаємо фотографії, записи телефонних розмов, свідчення приватного детектива — він мав стосунки на стороні ще до подання на розлучення.
Лице мого “колишнього” перекосилося. Вони почали перемовини ,нахилившись один до одного.

-Тиша в суді! -гримнув суддя ,і всі замовкли.
Це був той самий момент, коли в шахах більше немає ходів.Це чистий -Мат.
Суддя підвів очі:
— Щодо поділу майна?
Я хотіла сказати: “Половину. Лише своє.”
Але мій адвокат заявив про рівне право на все, включно з квартирою.
Я здивовано глянула на нього.
Він лише шепнув;

 — Суд усе одно відріже частину. Але якщо просити більше — отримаємо якраз те, що нам потрібно.
У кінці ми підписали мирову угоду.
Квартира залишалась йому.
Все, що я встигла забрати — лишається мені. А решта — під мій список.

І тоді вона вибухнула.
Мама Сергія.
Кричала, матюкалась, називала мене "зараза", "змія", "хитра тварина", "падлюка", "бездітна", "розрахована стерва". Її вивели з залу суду, а Карина побігла в знак підтримки майбутній свекрусі.
Але я лише стояла, мовчки. Я вже місяць пила заспокійливе — можливо, воно й допомогло.
А може — просто я вже була не та.
Все.Штамп. Рішення.Шлюб-розірвано.
 І в моїй уяві — аплодисменти.Не тому, що щось закінчилось.
А тому, що я вижила.Від 19-го  до 25-го років життя злилися в калюжу під ногами.Це було лайном,брихнею.
Але добре, що зараз, а не через 10 років.Я ще молода!
Добре, що правда вийшла назовні.
Навіть якщо її довелось виривати з корінням.

 Перше відчуття дому.
У той же день Дмитро — мій новий сусід — запросив мене в кафе ,відмітити розлучення.
А наступного дня Він виносив коробки, пакунки, сумки.
Кожен мій горіховий сервіз, кожна чашка, кожна дрібничка — під запис адвоката.
Я не залишала простору для маніпуляцій. Сергій бігав поквартирі і просив залишити статуетки.
Коли ми занесли речі у нову квартиру, я вперше подивилась навколо і подумала:
“А, може, я й не продам ці меблі. Вони пасують. І взагалі — це мій дім.”
Дещо  купила інше — нове, свіже, таке, що пахне початком.
 Я думала, що життя починає змінюватись.
Але я навіть не уявляла, що ці зміни принесуть одразу дві події: — одну, яку мені буде боляче пережити…— іншу, яку я переживу з приємністю і вдячністю.