10. Сцена без гриму.

Йшов час, місяць за місяцем ,минав серпень .Відносини між мною і Сергієм ставали більш сусідськими.Їли ми окремо,спали в одному ліжку ,але він засинав пізніше. Я вже не грала, не наполягала. Не потрібно було, але мовчала,бо треба так було.
Всі папери були в адвоката. Я знала: я отримую свою — половину, а якщо Сергій піде в несвідоме заперечення — то й більшу половину. І що важливіше — отримую справжню свободу.
Але  також знала Сергія. Його імпульсивність, агресію, коли щось йшло не за планом. І тому — обережність.Пам"ятаю як в кафе офіціантка , молода юна дівчина перепутала замовлення, чи то столики.Сергій підняв такииий галас.А мені хоч скрізь землю провалися. 
Сьогодні , заздалегідь ,я  зв'язалася з приватним детективом.Саме він надав мені фото.Саме він показав мені відео з кафе, стіл і двоє за ним.Я знала куди йти, я знала що говорити.Я знала що це фінал.
І ось кафе "Барбарис" ,Сергій ніжно тримав Карину за руку, цілував її пальці, посміхався.А мені сказав що вечеря з партнерами по бізнесу, ще тей дивлюсь партнер. 
Гра, яку я знала… але тепер — бачила на власні очі.
Я підійшла до них спокійно.На моєму обличчі була усмішка,але в середині все трипотіло.

-Не їхня усмішка ,а моя!- повторювала я собі.
В руках — пляшка вина, саме ту, яку Сергій заздалегідь просив принести офіціанта.
Я поставила пляшку на стіл і саркастично, голосно і  сказала:
— Ну що ж… Можливо, ці закохані молоді люди ще щось бажають?
Карина підняла голову першою.
Очі розширилися, губи розтягнулися в німий шок.
Сергій різко сіпнувся, налився червоним багрянцем.Застали на гарячому!
— Що ти тут робиш?! — зірвався він. Люди почали зглядатися, ще та вистава їх чекала!
Карина миттєво відсмикнула руку, мов обпеклася.
 Вперше вона не грала.

-Тепер — гра закінчилась. Для всіх! -Сказала я переможно.
Сергій схопив мене за руку, потягнув убік, в коридор.
Але я не злякалась, висмикнувши свою руку я сказала:
— Як довго ще ти збирався грати цю комедію? До вересня? Жовтня? А потім — розлучення? А що далі? Пропозиція на Новий рік? Весілля?
— Ти....ти  все не так зрозуміла! — спробував перебити.
Але потім… зупинився,підняв голову до стелі, очевидно зрозумів що немає куди дітися від очевидної правди. Видихнув. І голос його змінився.
— Ні! Ти все правильно зрозуміла. Я люблю Карину. І між нами з тобою — нічого немає. А вона інша, пристрасна,вольова, жива....
Я мовчала секунду. Потім сказала рівно:
— А як між людьми щось може бути, коли навіть дітей немає? Ми — просто форма. Порожня форма.
Сергій стиснув кулак.Це його заділо. Вже хотів…
Але в той момент з-за спини  з’явився мій приватний детектив.Він все фільмував для суду,як доказ зради.
— Не роби того, за що доведеться відповідати, — сказав він спокійно і  твердо. — Вона вже не твоя!

Я була вдячна за своєчасну допомогу.Сергій мене не бив, але і я не доводила його в шлюбі до такого стану.А тут я оцепеніла,людина яку я кохала,від якої хотіла дитину ось так в одину мить заніс руку надімною?!
Я поїхала з детективом додому  ,а вдом, швидко зібрала речі.
Усе було під запис: кожна річ, кожна коробка, — для суду, для доказів.Страх охоплював ,я думала ще кілька хвилин і він з"явиться в квартирі,а там його поведінку я предвидити не могла. Але все пройшло тихо.
Мій новий сусід — той самий, із того будинку в новобудові — приїхав на своїй машині. Допоміг перевезти речі.Ключі я вже мала ,звісно офіційно квартира ще не моя , але мешкати там дозволили —  з оплатою лише комунальних.Мій новий дім та  новий старт.
  Ввечері, коли все було перевезено, я передала адвокату офіційного листа .Позов про розлучення. Цілий вечір ми з Дмитром пили нопої і відмічали мій новий виток в житті.В цей день все смакувало по новому.
Тим часом Сергій зривався на дзвінки, ридав матері в трубку:
— Вона йде! Вона забрала речі! Вона все забрала !
Мати кричала в телефон:
—Сину , хто ? Катя?-спочатку не повірила своїм вухам- Як вона посміла? Дрянь! Щоб вона…
А Карина мовчала.Сиділа, як колись сиділа Я.
Та сама поза, та сама злякана тінь в очах.Вона ще не знала, що її чекає.
Я підготовлювувала межі відступу, змінила маршрут.Він не знав, де я живу.
Він не знав, де я тепер працюю — я пішла з салону тихо, не сказавши ні слова Чого?Куди? ..
 У місті зникла для нього, як привид.
Тепер я працювала в маленькому салоні поблизу дому.
Допомагала дівчатам бути красивими.Зустрічалися з сусідом випадково — в магазині, у під’їзді.
Він допомагав з пакунками, іноді жартував.
Я ловила себе на думці, що знову можу сміятися, а не натягувати усмішку.
До розлучення залишалося менше місяця.
І кожна нова зустріч — з ним — була все менш випадковою.