8.Поцілунок Іуди.

Зранку я прокинулась одна в ліжку, я вже не пам"ятаю в який момент мене перестав цілувати на прощання перед роботою чоловік, і ось  задзвонив телефон.
Сьогодні мені нікуди не треба — ані до лікаря, ані на роботу.
Хто ж це міг бути?
На екрані висвітлилось: Карина.
— Привіт, дорогенька! Що поробляєш? Може сьогодні трішки пошопимось?
  Кожне її слово — мов змія, яка ніжно обвиває шию, та з кожним разом стискає тугіше.
Не дає вдихнути.Знову — роль.Забагато вже їх назбиралось за останні чотири місяці:
роль дружини, яка нібито чекає на вагітність.Роль невістки, що не може завагітніти.Роль подруги, яка "щаслива в шлюбі", але я для неї подруга яка наче нічого не бачить… і теж не може...
— Дорогенька, все прекрасно! Звісно, ідемо!
Я написала Сергію.
"Йду з Кариною купити щось собі.”
Він переслав гроші. Я, як завжди, половину перевела на свою окрему картку,
а іншу — витратила. Але вже — на себе.
Не як "для нього". Не те, що "він хоче". А те, що хочу я!
Вперше за довгий час я купувала речі, які мені зручні. Мені личать.
Не "такий колір", не "такий фасон", як Сергій казав. Я більше не його лялька. І не його проєкт.
  Ми зустрілись біля входу. Вона, як завжди, з широкою посмішкою,поцілувала мене в щоку.
 А для мене — це був поцілунок Іуди.Карина тріщала без упину. Блискала очима, реготала,
питала, як там наші справи з Сергієм.Я уникала цієї теми.
— Як тобі ця сумочка? — переводила я тему.
— Ну… таке собі, — відповідала вона.
А от речі, які мені точно не пасували, вона одразу схвалювала:
— О, круто! Це Сергію точно сподобається!
 Ах ти хитра, стерво…-подумки сказала я .-Та зуськи ...... я купила лише те, що хотіла.
Собі. Не йому. Не тобі.Собі!
Чек я акуратно відредагувала в GPT,перенесла правильну суму — і переслала Сергію.
У нього це своєрідна форма контролю. Але тепер я контролюю себе сама.
На наступному тижні я вже накопичила пристойну суму.(100 тисяч гривень) А якщо продам два паї то в мене буде 40 тисяч доларів. 
Можна потрохи дивитися квартири.
У мене ще залишилось два паї від бабусі з дідусем . І я десь біля п'яти років не забирала коштів і там накопичилась достатньо добра сума. — юрист порадив продати їх, і тоді я зможу купити однокімнатну квартиру.Головне — не оформлювати її в шлюбі.
Але придивитись — можна.

Закінчивши шопитись я вперше збрихала "подрузі" і сказала що хочу заїхати в лікарню, вона це вважає нудною справою і ніколи туди не їде. Тому я спокіно з нею розійшлася.
І ось я вже стою у новобудові. Район — інший край міста.
Вид з вікна — новий світ.
Сонце, свіже повітря, інші люди. Інше життя.
Квартира невеличка — зате своя.
40 тисяч доларів — і в мене вже все майже зібрано.
— Це саме те, що мені треба, — прошепотіла я.
Мені більше й не треба. Просто куточок, де можна жити, а не виживати.
На поверсі — кілька сусідів. Один із них саме виносив сміття.
 Високий, підтягнутий. В пахучих парфумах, які лишають слід у повітрі.
Мовчазний. Навіть не глянув у мій бік.
Але я побачила.Саме той тип чоловіка, який мені завжди подобався.
Протилежність Сергієві.Не знаю чому але я поглянула на його руки —жодної обручки.
Але я не така, як Карина.І ніколи не буду такою.Я не розібю чужу сім"ю.

Дорогі читачі!
Щиро дякую кожному з вас за те, що проводете цей шлях разом із героями моєї історії. Якщо вам сподобався твір — будь ласка, залиште свій коментар, поділіться враженнями, натисніть зірочку ★ та додайте книгу до своєї бібліотеки.
Це велика підтримка для мене як автора і щось дуже цінне для душі.
Дякую за увагу та довіру! 🌸