4

  Двоповерховий будиночок у Карпатах виявився чарівним, казковим! Добротним, затишним, теплим та гостинним. Всередині все було оформлено в етнічному стилі: ткані килими, вишиті скатертини та простирадла. В такій обстановці якнайкраще відчувався генетичний код, справжній український дух! Страви також подавалися згідно до місцевого колориту: деруни, бограч, борщ, вареники.

  — Я вже шкодую, що не взяла з собою вишиванку. — Зітхнула Сніжана. — В звичайному светрі почуваєшся тут майже інородним тілом. Сама атмосфера просить  відповідного вигляду: вишиванку і неодмінно намисто з коралів!

  — А я як виглядаю? — Юля подивилися на своє сучасне худі і розсміялася. — Але інородним тілом ну зовсім тут себе не відчуваю. Тут я почуваюся на своєму місці. А взагалі, ані вишиванка, ані коралі зовсім не проблема! Завтра поведу тебе в одну крамничку неподалік. Там все можна придбати. Якраз і якусь гарну зимову камізельку.

  — Зроблю собі передноворічний подарунок! — Погодилася дівчина.

  — Це я тобі зроблю подарунок! — Посміхнулася подруга. — Зрештою, ти моя гостя.

  — І чому ми не зустрілися раніше? Тут така краса!

  — Отож! Я рада, що тебе не довелося довго вмовляти. Сніжко, ти поки розпаковуй речі, приймай душ з дороги. А я піду накривати на стіл. Бо мій Богдан не терпить почуття голоду. Та і ти мабуть зголодніла з дороги.

  — Зовсім ні. — Дивлячись на струнку подругу відповіла голодна, як вовк, дівчина. — Але посидіти у затишній дружній компанії за вечерею не відмовлюся!

  — Тоді через сорок хвилин чекаю у вітальні! — Відповіла Юля і легкими, швидкими рухами буквально випурхнула з кімнати.

  Сама ж Сніжана рухатися так не вміла ніколи. Навіть коли її вага була нижчою. Вона завжди тупотіла, ніби слон. Умудрялася зачіпати усе довкола, бувала справжньою незграбою. Проте сьогодні її настрій був настільки зимовим, атмосферним та святковим, що навіть усвідомлення власної недосконалості не могло зіпсувати його!

  Наспівуючи собі під носа слова з зарубіжної різдвяної пісеньки, дівчина неспішно дістала з чемодана свої речі та розклала їх у кімнаті, яка знаходилася на другому поверсі. Потім прийняла душ, який знаходився одразу  за сусідніми дверима, як у готельному номері. Поличка у ванній була всіяна такими ж атмосферними новорічними гелями, скрабами та шампунями: з ароматом мандаринів, меду, імбиру та кориці.

  Коли рожева від гарячої води Сніжка повернулася до кімнати, її оточував шлейф пряних та солодких пахощів, які вона чула від власного тіла та волосся. Настрій поліпшився ще більше! Ну і грець з нею, з тією незграбністю слона! Яка різниця, коли ти можеш пахнути так неповторно, що цей аромат просто затьмарює мозок! У цей момент дівчина пошкодувала, що поряд не було Стаса. Треба буде неодмінно прикупити пару таких зимових гелів по поверненню  додому.

  До речі, Стас. Треба йому зателефонувати! Коли дівчина взяла до рук смартфон, то побачила вже п’ять пропущених дзвінків від свого хлопця. Та що там хлопця, громадянського чоловіка!

  — Люба, з тобою там все добре? Я вже почав хвилюватися. Як ти доїхала?

  — Так, все чудово! Не хвилюйся. — Чомусь дівчина говорила значно голосніше і бадьоріше, ніж зазвичай. Хоч і зв'язок був добрим, не дивлячись на знаходження в горах.

  — Ти чому не відповідала? — Здивувався хлопець. — Ти там не на вокзалі хоч? Та твоя подружка тебе точно забрала?

  — Її звуть Юлія. Так, вона забрала мене. Все добре. Просто по приїзду я одразу розклала речі і пішла до ванної. Як ти там, як твої справи, Стасе?

  — Сумую без тебе…

  — Аналогічно. — Покривила душею дівчина.

  Двері до кімнати відчинилися, і на порозі з`явилася Юлія, про яку тільки-но згадували. Вона жестами показала подрузі, що вже час спускатися вечеряти (вказівний палець на годинник на руці, рухи, ніби швидко-швидко їси ложкою). Бо її Богдан втратить розум від голоду (погляд до гори, і проведення ребром долоні по горлу).

  — Зрозуміла, вже біжу! — Посміхнулася Сніжка. — Вибач, котику, мушу йти, на мене вже чекають. _ Додала вона в трубку і натисла відбій, не чекаючи відповіді.

  В центрі столу стояв запечений гусак з яблуками, шампанське та мандарини. В невеличких глиняних горшочках був порційно поданий бограч.  Поряд з яким лежав запашний житній хлібчик. Домашній. Ще теплий.  Від цих ароматів слиновиділення у Сніжани почалося рефлекторне. Проте це не настільки затьмарило їй розум, щоб вона не помітила, що стіл накритий на чотири персони.

  — Ми ще на когось чекаємо? — Здивувалася вона.

  — Так. — Відповів Богдан. — До нас на вечерю має зайти мій давній товариш, ще зі школи.

  — Він тезка Богдана. Його однокласник. І найкращий друг. — Пояснила Юлія. — Працює єгерем у місцевому лісництві. Гарна та приємна людина. Не переймайся, він нам не завадить.

  — Та я не переймаюся. _ Чомусь відчула незручність і опустила додолу очі дівчина.

  — А ось і він! — Відповів Богдан. — Молодець! Не дав бограчу охолонути.

  Дзвінок, що пролунав у дверях, змусив Сніжану озирнутися. І вона побачила як до кімнати увійшов високий хлопець з темним волоссям і густою бородою. На перший погляд, його зріст був між 185-190. Широкоплечий, проте доволі стрункий, а не кремезний. Особливо це стало помітним після того, коли він зняв об`ємну теплу куртку гірчичного кольору. Коли він підійшов ближче, дівчина також змогла роздивитися його темно-сині очі, які на контрасті з дуже світлою шкірою і темними виразними бровами та бородою, здавалися ще більш глибшими. А ось його губи були тонкими, але добре окресленими, виразними. Дуже чоловічими. Сніжана б була не чесною сама з собою, якби не зізналася собі у тому, що чисто візуально він сподобався їй з першого погляду.