1

  Він стояв перед нею такий ідеальний: легкий, життєрадісний. Рельєфний торс, неодмінно з кубиками. Білозуба сяюча посмішка. Повна безтурботність і впевненість у власній неперевершеності. Сніжану завжди дивували ці Стасові феномени. Ну як можна бути життєрадісним о пів на сьому ранку? Ну як зуби можуть бути такими білими ще до ранкової зустрічі зі щіткою та зубною пастою? Так не буває. І від цього він ще більше дратував її. 

  Стас жив з абсолютним переконанням, що саме через його зовнішню бездоганність всі дрібні недоліки поведінки та характеру сходитимуть йому з рук. І не помилявся. На роботі  його завжди зустрічали з посмішкою усі: від секретарки до надутої, як індик та постійно невдоволеної життям головної бухгалтерки. Навіть, якщо він запізнювався на пів години. Навіть, якщо на годину. Працював хлопець у юридичній фірмі.

  Сніжана навіть могла б запідозрити його у романі з начальством. Якби він мав пергідрольну, гіалуронову шефиню.  Але ж ні! Його шефом був літній жвавий дідок, що мав гострий розум і навіть не думав впадати в деменцію. Думати щось недобре про дідка Сніжка також собі не дозволяла. Бо той не пропускав повз свого масного погляду жодної спідниці! І одного разу, коли вона, Сніжана, зайшла до Стаса на роботу, навіть читав їй на пам’ять любовну лірику Франка і двічі ганяв секретарку до найближчої кондитерської за тістечками до кави.

  Соромно і важко зізнатися у цьому, але поряд зі своїм хлопцем Сніжана почувалася жінкою другого ґатунку: недолугою, важкою морально і фізично (справжнім велетнем!), звичайною… Насправді, з усього цього переліку, найгіршим було відчуття звичайності. Тому що навіть у недоліках можуть бути свої родзинки. І лише звичайність позбавлена будь-якої привабливості. Он навіть з його шефом, сивим вусатим вуйком (ну майже копія Франка) Петром Рудольфовичем, вона і то почувалася королевою! Зніяковілою, зашарілою. Але королевою. А зі Стасом…звичайною. І навіщо такі стосунки?

   Кому потрібні такі стосунки? Відверто кажучи, дівчина ніколи не розуміла чому Станіслав Ідеальний (як вона жартома називала його поміж подруг) обрав саме її. Вони  вчилися в одному університеті, але на різних факультетах: він на юридичному, вона на філологічному. Він завжди на всіх спортивних змаганнях, попереду всієї планети. Вона завжди з купою книг і в окулярах. За ним дівчата, як табун на водопій. На неї ж не звертали уваги навіть такі очкарики-невдахи, як вона сама. Це зараз вже Сніжана дівчина ого-ого! Підстаркуватого Петра Рудольфовича може зацікавити. А у студентські роки не варто було мріяти і про таке.

  А тут раптом Стас! Всі подруги, як останні змії і злидні, шикали, відмовляли, переконували, що використає і покине. Вмовляли подивитися її у люстерко. Сніжана слухала і лише мовчки дивувалася з якої вікторіанської епохи звалилися її товаришки? Так перейматися за честь та цноту. Та ще й кому? Тим, хто розпрощався з нею ще до вступу в універ?

  Хоч і не мала стосунків, але за що, а за цноту дівчина не переймалася. Не найбільша цінність у наш час. Та і штука така не постійна, мінлива: сьогодні є, а завтра нема. А Сніжка, як істинний філолог, цінувала тільки вічне. Все інше здавалося їй несуттєвим. І вона ризикнула! Сходити зі Стасом на побачення. Перше. Друге. Десяте.

  Весь універ спостерігав за їх стосунками, як за серіалом. Всі так і очікували типової американської комедійної розв’язки: він уклав парі з друзями. Ось і все пояснення. А закоханий взагалі у черлідерку, першу красуню всія університету. Але не було ніякої комедійної розв’язки. І не було ніякої черлідерки. А була пропозиція жити разом, одразу по отриманню диплома. І всі охнули… Магістерські шапочки полетіли догори. Світ доглянутих, але недалеких красунь перевернувся. А у Сніжки і Стаса почалося нове життя. Сімейне. Хоч і цивільне.

  Жінці, що не трясеться за власну цноту, як за свою єдину перевагу, важко нав’язати ідею-фікс неодмінно вийти заміж. Так, щоб з сукнею, фатою, РАГСом, і величезним масляним тортом, схожим на монстра: з якого неодмінно стирчать барбі з кеном. Тож дівчина жила під одним дахом зі своїм хлопцем, не відчуваючи жодних нервових тиків чи скреготіння кицьок на душі через відсутність свідоцтва і каблучки.

  Нормально вона жила. Як і всі. Дім-робота-дім. Щастям не фонтанувала. А хто ним фонтанує? То лише у книжках, від яких у неї передоз навіки ще зі студентства. Але жодного разу Сніжані не спала думка про те, що весілля і щастя мають між собою якийсь взаємозв’язок. Що одноденне, яскраве і галасне шапіто змусить почуватися її щасливою. Навіть, якщо не шапіто. Навіть, якщо усе елегантно, стримано і витончено. Все одно не змусить. Бо з найприємніших бонусів весілля лише медовий місяць. І то, якщо він промайне десь на островах.

  На острови вони літали і так. Одного разу. Дівчина майже півроку відкладала необхідну суму на мандри. А потім, в один прекрасний день, Стас раптово отримав якусь шалену премію, що втричі перевищувала усі Сніжанині заощадження. І вони махнули до океану. Експромтом. На тиждень. Взявши відпустки за власний рахунок. А напередодні пили шампанське, багато сміялися та цілувалися. Майже як справжні закохані…

  Так от, медовий місяць – єдина перевага весілля. А потім ті самі ранкові млинці, ті самі щотижневі генеральні прибирання і велике прання. Консервація влітку. Глінтвейн і спільний перегляд серіалів взимку. Чи варто заради цього йти до РАГсу, якщо можна робити це все і так? Без папірця. Ніхто не забороняє! Сніжка була переконана, що ні. Сімейне життя і так почало їй дещо набридати, якщо не сказати осточортіло.

  Вона ще раз подивилася на білозубу Стасову посмішку, що й не думала сходити з самовдоволеного обличчя. І, не приховуючи роздратування, запитала: