4

— Вітайте лорда Ожона, дракона на сторожі справедливості та правди!

І німа тиша, що звеніла навколо, розірвалася гучними криками-вітаннями. 

А потім дракон заревів. 

Його голос лежав десь за межами людського сприйняття: той самий випадок, коли гучно настільки, що майже неможливо почути. Затремтів світ навколо, наче в лихоманці, а простір почав викривлятися, наче поруч творилося якесь темне чаклунство. Тіні почали ширитися, поповзли у різні сторони, неначе змії, а темрява стала живою і гливкою, наче тісто.

Дракон злетів. Порив вітру вдарив ляпасом у лице. 

— Активувати атакуючий порядок!

Кіра слухняно випростала руки вперед у класичному магічному жесті атаки і захисту. Їх не вчили місцевій історії, філософії, високому чаклунству чи іншим подібним речам, але найпростіші бойові чари були у Кіри доведені до автоматизму. 

Поміж тим, усе дійсно, офіційно почалося. Уся Залізна Долина спалахнула вогнями, почали підійматися в небо дракони Передгір’я, загуркотіли знаряддя, привезені місцевими з якоїсь техногенної реальності, засяяли атакуючі сфери. Кіра і сама приєднала свою магію до однієї з таких, відчуваючи, як безжально викачують з неї сили. 

— Вперед!       

І вони, нога в ногу, пішли. 

Ну, тобто, це було лише спочатку нога в ногу, звичайно, як на параді. Але то до першого вибуху. 

Залізна Долина не була добре захищена. Факт у тому що, по-перше, дракони вочевидь не чекали, що якісь там драконоборці, та ще й людські, на них нападуть. По-друге, якщо вірити тим небагатьом історичним книгам, на які Кіра встигла накласти свої жадібні ручки, Залізна Долина тисячоліттями була торговим серцем півночі. Побудоване поміж двух рік, біля підніжжя драконячих гір, на кінці Залізного Тракту, це багаторівневе, величезне, багаторасове місто кожного дня приймало та випускало величезну кількість людей, равликів, обозів, караванів, самохідних машин та усього іншого. При такому розкладі ніхто, звичайно, не став би (або точніше не зміг би?) тримати місто постійно закритим та перетворювати його на фортецю. Але формально ворота, звичайно, були, і захисники також. Драконів, основу передгірної оборони, взяв на себе лорд Ожон, але маги у гарнізоні теж були. І перевертні також. Кілька з них вже перетворилися і вгризлися у ряди драконоборців, убравшись у свої звірячі шкури. Маги залізного гарнізону також не спали, і їх чаклунство вперемішку з бойовими артефактами летіло загону іносвітян назустріч.   

Хтось у лівому порядку не втримав щита, і троє потраплянців запалали, наче свічі. Кіра відчула, як її нудить від зпаху, і сама влила побільше сили у щити. Декілька потраплянців кинулись урозсип, але налетіли на чари лорда Марона.

— Тримати стрій! — заревів лорд Марон. — Рухатися вперед! Не спускати щитів! До воріт!   

І вони пішли. А потім побігли.

Кіра якось відсторонено думала, що усе це зовсім не так, як вона собі уявляла раніше. Тобто, це просто всі йдуть і ти йдеш, щось на зразок “А що, якби всі люди стрибали зі скелі”, але зовсім не смішно.  

Усе навколо греміло, палало і сяяло. В небі над ними зчепилися дракони, і від реву боліли вушні перепонки. Магія летіла у різні сторони, вижигаючи у їх рядах проплішини.  Дракони, що захищали Передгір’я, падали один за одним просто на людей під тріумфуючий рев дракона-Привида. Там, де вони торкалися землі, їх магія виривалася в останній раз, знищуючи своїх і чужих.

Кіра йшла вперед, прикриваючи себе, Лео та Лізу. В теорії вона повинна була відчувати бойовий азарт, або мріяти стати героєм, або ще дідько знає щось у такому дусі… Так вона це собі уявляла, коли читала книжки та дивилася кіно.

У реальності, однак, вона просто йшла вперед, бо їй не було більше куди, мріяла щоб це все врешті закінчилося — і, можливо, не вмерти. І щоб її товариші не вмерли… Як то кажуть, майже план-максимум. 

І все йшло добре, вони були вже майже біля воріт, коли їм назустріч вилетіли перевертні. Десяток вовків, кілька лисиць і медведів. Вони бігли назустріч у звірячих образах, не намагаючись знайти укриття, захищені лише портативними щитами. Налегку вони змогли ухилитися від зарядів техногенних знарядь та магічних потоків. І врізалися в їх ряди.

Перевертні жахливі. Вони сильніше і людей, і звірів, мають високу стійкість до магії, а ще їх дуже важко вбити. Знаючи це, Кіра кинулася у сторону, щоб бути так далеко від перевертнів і їх кігтів, як то тільки можливо. ЇЇ відчуття, загострені ситуацією і чудовим кліматом казкового світу, підказували, куди йти. І вона майже пішла, треба сказати… але побачила, як величезний чорний ведмідь кинув Лізу на землю. Лорд Марон був десь попереду, Лео як раз тримав щита, блокуючи черговий потік проклять, а всі інші герої-драконоборці не поспішали на допомогу…

“Це погана ідея”, — подумала Кіра.

І направила усю свою магію в бік величезного медведя. 

Щита не пробила, звичайно, але свого добилася: медвідь відволікся від закривавленої Лізи. 

І рушив просто на неї.

Кіра зчепила зуби.  

Що ж, мабуть, це доля. І, якщо вже битися, то битися.

Не відводячи погляду від медвежих очей, вона активувала бойові чари. 

Звір ощерив ікла. 

Кіра зібралася, неначе пружина, готова стрибати у будь-яку сторону, і направила магію повітря собі в ноги: левітація — плюшка казкового світу, доступна тільки повітряним магам. Не зовсім політ, те людям усе ще не дано, але вже можливість компенсувати надприродну швидкість перевертня. На бойових тренуваннях вона ніколи не використовувала тієї навички, хотіла розвинути її таємно, для своєї можливої втечі. Але який сенс у таємницях, якщо тікати буде нікому?

Звір напав. Він кинувся на неї — важкий, величезний, увесь — ікла та лють… І далі все відбувалося дуже, дуже швидко. 

Вона з усієї дурі штурхнула у нього поривом вітру. Пам’ятаючи про щити, спробувала підняти у повітря так багато пилу та бруду, як тільки було можливо — прямий магічний вплив щит точно зупинить, а ось побочний може й спрацювати… Спрацював. Ні, медведя не закрутило у повітряному потоці, але відкинуло від неї на кілька кроків — його кігті встигли лише вспороти їй шкіру на боці.