1

*

— Кажу тобі: там будуть дракони! 

Кіра уважно подивилася на сповнену натхнення Лізу. З тих пір, як подруга зійшлася з тим “начебто чаклуном”, її ідеї ставали з кожним разом усе безглуздіше. Але ось це вже просто ні в які ворота… 

— Дуже смішно. 

— А що, схоже, що я жартую?

— Схоже, що ти несповна розуму, вже пробач мені мою відвертість. Ну які в дідька дракони? Без образ, але ти взагалі про що?

— Та про драконів жеж! Ну знаєш, величезні такі чарівні ящірки… Але то неважливо.

— Припустимо. А що ж тоді важливо? 

Нетвереза вже дівчина прихилилася до плеча Кіри та тихенько реготнула. 

— Вони не завжди ящірки! Слідкуєш за думкою? Найбільшу кількість часу дракони шостого світу — красиві могутні чоловіки. І серед них знаєш скільки самотніх? Та й також, помічу поміж іншим: якщо дракон вже зустрів свою пару, то вірний їй до смерті. 

— Чиєї? — уточнила Кіра просто для того, щоб не коментувати інші тезиси цієї хворої нісенітниці.

— Їхньої. Бо це як у казці: вони помруть в один день… Ну слухай, Кіро, просто не будь таким стервом! Я пропоную тобі шанс потрапити у казку. Невже ти ніколи у своєму житті не мріяла про більше?..

— Кіра?   

Вона потрясла головою, виринаючи зі спогадів, та подивилася на Лео. 

— Що?

— Здається, кудись приїхали. 

Й дійсно, довга самохідна машина, у яку напихали “нову надію магічного світу”, зупинилася.

Так швидко… Вона зчепила зуби, щоб не закричати, і обмінялася з Лео поглядами. 

Вони уляпалися так глибоко, що вже й плакати пізно. А найжахливіше те, що майже ніхто з їх товаришів по нещастю того не розумів. Дякувати усьому, що хоч Лео, спасибі батькам-професорам, добре усвідомлював, що відбувається. Якщо знаєш історію хоча б Землі, серйозно вірити у “винищення крилатих потвор заради виживання людей” не доводиться. А якщо при цьому ще й трохи вмієш шукати інформацію, не зупиняючись на тій, що тобі активно згодовують… У них були великі, просто величезні неприємності. 

— Приїхали! — Ліза фонтанувала завзяттям. — Будемо вбивати кривавих тварюк!

— Будемо мірятися, хто збере більше зубів цих потвор!

— Так!

Кірі було страшно. До тремтячки. 

І звичайно, вона дуже боялася драконів — але правда у тому, що своїх власних товаришів вона боялася не менше.

А може, ще й більше. 

— Облаштовуйте табір, — сказав лорд Марон. — розбийтеся на бойові двійки та встановіть для себе намет. 

Його заворожуючий голос почули всі так, наче він сказав це просто над їх ухом. Кіра знала, що той тембр повинен зачаровувати і приваблювати, але з нею усе якимось чином працювало геть навпаки: прекрасний лорд, декан академії магії, могутній чаклун і усе у цьому роді, він викликав у неї не захоплення, але глибоку огиду. Навіть “велика любов” між ним і Лізою здавалася  награною. У неї не вірилося… хоча, що б Кіра взагалі розуміла у казковій любові.  

— Пішли, — пробурмотів Лео, — ми ж разом, так?

— Сподіваюся, — Кіра насправді не збиралася відходити від нього ні на крок. — Я побоюся засинати поряд з цими… винищувачами драконів. 

— Я також. Але вони знову почнуть розмовляти.

— Ти дійсно вважаєш, що якісь розмови мене налякаюють? Лео, ти й сам знаєш: у нас зараз є проблеми посерйозніші, ніж чиїсь там плітки. Вони можуть придумати нам повний пристрасті роман, п'ятьох позашлюбних дітей та кілька збочень докупи — мене то хвилює трохи менше ніж ніяк. Якби це могло врятувати, я б і вагітність придумала без вагань, тільки щоб не брати участі у цьому безглузді. 

Він нахмурив лоба.

— А й дісно! Може, нам тоді сказати…

— Не спрацює, мені не пройти перевірку у цілителя. А насправді з кимось щось… Це занадто. І я навіть не про моральну сторону питання. З мене вже досить казкового світу, і я обґрунтовано впевнена, що мою гіпотетичну дитину тут не чекатиме нічого хорошого. А приводити когось у світ тільки для того, щоб врятуватися самій, і точно знаючи, що нічого хорошого його або її тут апріорі не чекає… Я не найкраща персона на світі, але це навіть для мене занадто цинічно…

— Тс.

Вона вже і сама замовкла, побачивши, що до них наближається Джино. 

Джино був цікавою особистістю, як на замовлення створеною для полювання на драконів. Там, удома, на Землі, його було засуджено (несправедливо, хто б сумнівався!) за пограбування і непристойні дії (просто непорозуміння — звичайно, з його слів). 

Непорозуміння там чи ні, хто його знає, але на рідній матінці-Землі відповідні органи дуже активно Джино шукали. Слідчий по декількох справах назначив хлопцю побачення, але Джино не поспішав відповідати на ті почуття взаємністю. Настільки не поспішав, що перспектива потрапити у дивний новий світ і стати там великим чаклуном йому здалася вельми спокусливою. 

Варто зазначити, що роль великого винищувача драконів Джино насправді пасувала. Йому, можливо, трошки не вистачало віри у боротьбу за світле майбутнє людства — але той недолік успішно компенсувала віра у незліченні драконячі багатства, які за всіма правилами казкової гри отримує у щасливому фіналі протагоніст. Ця сонячна перспектива була для Джино чудовим мотиватором для того, щоб стати помічником лорда Марона. Дуже задоволений таким станом речей, Джино виконував свої обов’язки з навіть дещо надмірним задоволенням.

— І що тут у нас? — спитав він з гидкою усмішкою начебто розуміння. — Наша солодка парочка знову разом. Ви ж розумієте, що це непристойно?

— Не для чаклунів, — відповіла Кіра байдуже. 

— Ну так. Сильну відьму, мабуть, візьмуть заміж навіть… зіпсованою. Для баби вигідно мати у жилах чарівну кров. 

Кіра побачила, як Лео стиснув руку у кулак, і про себе помолилася усім місцевим богам разом, щоб він знайшов у собі сили змовчати. Джино безумовно належав до того різновиду відбірного лайна, яке краще не чіпати, аби не смерділо.