Глава 35

Дівчина тремтіла, але не відсторонилася. Її пальці самі собою доторкнулися його плеча, ковзнули вище, на шию. Він відповів, притягнувши її ближче. Цілував так, ніби голодний звір нарешті дістався до здобичі. Поступово рухи стали сміливішими, а поцілунки пристраснішими. Чоловік долонею вивчав її декольте і Анну миттю кинуло в жар. Наче позбувшись дурману, поспішно відхилилася. Важко дихаючи, похитала головою:
— Зачекай! — Анна злегка відштовхнула його та приклала долоню до розпашілих губ. — Це неправильно.
— Чому? — чоловік здавався здивованим, наче й справді не розумів божевільності цього вчинку. Анна ледь стримувала сльози. Прикро визнавати, що чоловік її мрій належить іншій жінці:
— Бо не я твоя доля. Ти одружишся з Ліліаною. Вона врятує королівство і ви будете щасливі.
Корвін опустив долоні на її талію. Він вперто не бажав відпускати Анну.
— У ті твоїй книжечці я був щасливим чи закоханим?
Дівчина розгубилася від такого питання. Гарячково почала пригадувати прочитане, але увагу емоціям було приділено мало. Вона стиснула плечима:
— Мабуть. Ти одружився з Ліліаною, робив їй компліменти, пристрасно цілував та зігрівав у своїх обіймах.
— Правда у тому, що всі королі Скелеару одружуються з тими, кого обрала горгулья, — у голосі короля відчувався сум. — Колись, горгуль було значно більше, ніж зараз. Кожний скелеарець мав свою горгулю, на якій летів верхи. Так було до першого нападу прискельників. Вони щось зробили й горгулі почали помирати. Щоб уберегти їх від повного вимирання, нашим магам вдалося перетворити їх на камінь. Горгулі оживали лише при загрозі на королівство та виконували функції стражів. Проте кожні тридцять років горгульї ставили мітку на дівчатах. Та, котрій вдавалося розбудити древню горгулью ставала вершницею горгульї, оскільки інших вона не підпускала до себе. Традиційно, така дівчина виходила заміж за короля. У жодного мого предка не запитували з ким він хоче одружитися, не запитують і мене. Я нічого не відчуваю до Ліліани. Якби я мав вибір, то одружився б з тобою.
Анну наче пронизало струмом. Вона не очікувала почути таке. Припускала, що зважаючи на минуле, чоловік досі має якісь почуття до Аміри. Її голос тремтів, хоча вона намагалася говорити твердо.
— Я не Аміра, Корвіне.
— Я знаю, — він нахилився ближче, його очі виблискували темним вогнем. — Ти повна її протилежність, і саме це мене приваблює.
Анна різко вдихнула. У грудях здавалося тісно, немов він зімкнув її в клітці не лише тілом, а й словами.
— Ти все одно одружишся з тією, хто розбудить горгулью.
— Так, я мушу, — Корвін злегка підвищив голос. — У мене немає вибору. Я хочу, щоб її розбудила ти, але ти не робиш для цього жодних зусиль.
— Я не вмію стріляти з лука.
— Я це вже зрозумів. Проте має існувати щось таке у чому ти сильна.
Анна задумалася. У неї справді був один талант, але дівчина не знала як втілити його у життя. Вирішила завтра попросити слуг, щоб вони допомогли все підготувати. Корвін ніжно провів пальцем по щоці дівчини, викликаючи мурашки на шкірі:
— Коли горгулья поставила на тобі мітку, ти змінилася. Я ловив себе на тому, що хочу бачити тебе. Ти мені не байдужа.
Анна опустила погляд, серце шалено калатало.
— Але я чужа у цій країні, серед ваших законів і ваших звичаїв. Я не зможу розбудити горгулью, а тим більше осідлати її. Між нами прірва.
— Ти навіть не спробувала. Якщо ти до мене хоч щось відчуваєш, то прірву можна здолати.
Вона хотіла відвести погляд, але не змогла. Її дихання змішалося з його. Дівчина зважилася та озвучила свої перестороги:
— А якщо книга мала рацію? Якщо нам не судилося бути разом?
— Тоді, — він схилився зовсім близько, торкаючись лобом до її чола, — я перепишу цю кляту книгу власною кров’ю.
Її губи здригнулися від тих слів. Від зухвалості, від шаленої сили, що виходила від нього. У ту мить Анна зрозуміла, що опиратися стає дедалі важче. Вона зробила крок назад і виштовхнула з себе небажані слова.
— Йди, Корвіне, бо якщо залишишся ще трохи, то наговориш зайвого. Не потрібно гучних обіцянок. Ти не маєш права мене цілувати, адже пов’яжеш долю з тією, котра розбудить горгулью. Ти зовсім не думаєш, як важко мені буде слухати шлюбні клятви, які ти виголошуватимеш перед іншою. Не варто краяти одне одному серце.
В очах Корвіна застигла туга з іскрою надії. Він кивнув:
— Так, я не можу обрати з ким одружитися, але я можу обрати з ким хочу бути зараз, у цю мить.
— Але я не можу бути з тобою, якщо ти обіцяний іншій. Прошу, зрозумій мене.
Корвін важко зітхнув. Дивився на дівчину довго, благально, задумано. Зрештою, мовчки розвернувся та попрямував до дверей. Він пішов, залишивши по собі відчуття недосказаності та пустку у серці.
Наступного ранку Анна неохоче йшла на сніданок. Вийшовши на коридор, вона одразу побачила Еліс. Дівчина наче на когось чекала. Їхні погляди зустрілися і Еліс помітно нервувала:
— От і ми з тобою наодинці, — прошипіла вона, граційно дістаючи з рукава тонкий ніж. — Ти думаєш, усіх зачарувала своєю удаваною скромністю? Але я знаю, хто ти насправді.
Анна злякалася й інстинктивно відступила на крок. На відміну від справжньої Аміри, вона зовсім не вміла битися. Дівчина застережливо виставила долоні.
— Прибери ніж, Еліс. Я не збираюся з тобою ворогувати.
— О, але ти вже це зробила.
Замість того щоб накинутися на Анну, Еліс розвернула лезо до себе, обережно приклавши його до шкіри біля ключиці. Її очі блищали тріумфом.
— Допоможіть! — Еліс крикнула так, що відлуння пронеслося коридорами. — Вона хоче мене вбити!
Анна розгублено підняла руки:
— Ти з глузду з’їхала?!
Еліс зробила різкий надріз. На шкірі з'явилася кров і дівчина жбурнула ніж на підлогу. Двері розчахнулися. З королівських покоїв вийшов Корвін, а слідом за ним йшла Фелісія. Його погляд одразу впав на ніж біля ніг Анни й на перелякане обличчя герцогині.
— Ваша Величносте! — Еліс метнулася до нього, наче шукаючи захисту. — Вона хотіла мене вбити, я ледве врятувалася!
Анна відчула, як земля пливе з-під ніг. Їй влаштували пастку, а ще дівчина не розуміла, що фаворитка короля робить вранці у його покоях. Вона гадала, що Корвін розірвав усі стосунки з Фелісією. Ще вчора він цілував її, а сьогодні виходить з покоїв з іншою жінкою. Біль невидимою голкою проштрикнув серце. Анна розширила очі від шоку, серце закалатало так, що здавалося, його чути в тиші. Вона розгублено глянула на ніж біля своїх ніг, ніби не розуміла, як він там опинився. Корвін повільно перевів погляд на Анну. У його очах спалахували гнів і сумнів.
— Це правда? — його голос звучав низько і небезпечно, ніби грім перед бурею. Від вчорашньої ніжності не залишилося і сліду.