Глава 34

Від несподіванки Анна ледь не впустила келих. Її щоки спалахнули, а серце почало калатати так, що вона ледве зібралася з думками. Губи дівчини зрадницьки затремтіли.
— Дякую, це вибір служниць.
— Вони добре знають, що пасує їхній господині, — вуста Корвіна розплилися у легкій посмішці.
Анна не розуміла, що він коїть. Навіщо каже їй компліменти у присутності сторонніх? Він наче насолоджувався їхньою реакцією. Кармен здивовано підняла брови, Ліліана зніяковіло схилила голову, а Еліс почервоніла від гніву. Її усмішка не змінилася, але пальці стискали келих так міцно, що кісточки побіліли. Вона потягнулася ближче до короля:
— Ваша Величносте, — її голос дзвенів від фальшивої ніжності, але очі палали. — Я теж обрала вбрання в небесних тонах. Дивно, що ви не помітили.
Корвін навіть не повернувся до неї. Його увага залишалася прикута до Анни, наче всі інші перестали існувати. Анна відчула, як у залі стає душно. Її обличчя палало, й вона пошкодувала, що не вміє ховатися під землю чи бодай стати невидимою. Продовжуючи дивитися на Анну, король підніс келих до вуст.
— Я помітив, але, на жаль, цей колір личить не кожному.
Еліс стиснула губи від злості. Бедвар майстерно перевів тему розмови й у залі знову панував гамір. Всю вечерю Анна відчувала на собі злі погляди і коли опинилися у своїх покоях, полегшено видихнула. Кожна публічна вечеря перетворювалася для неї на випробування, у якому необхідно вижити. Поведінка Корвіна здавалася незрозумілою. Якщо раніше вона була впевнена, що король ненавидить її, то тепер у цьому сумнівалася.
Наче почувши її думки, до покоїв увійшов Корвін. Анна застигла на місці, продовжуючи сидіти на кріслі. Вона не чекала побачити короля у своїх покоях так пізно. Чоловік впевнено пройшов всередину та зупинився біля неї:
— Ти навмисно ігноруєш етикет і не робиш реверанси у моїй присутності?
Анна спохватилася та підскочила на ноги. Її щоки спалахнули жаром, а серце пришвидшило свій ритм. Дівчина винувато опустила голову та спробувала зробити щось на зразок реверансу:
— Пробачте, ваша Величносте! Я ненавмисно. Просто у моєму світі не роблять реверанси і я ще не звикла до нового життя.
— У твоєму світі, — Корвін насмішкувато хмикнув. Розслаблено сів у крісло та закинув ногу на коліно. — Який твій світ?
— Він значно відрізняється від вашого. Немає горгуль та крилатих людей. Я потрапила у казку і навіть не уявляю як повернутися додому.
— Я говорив з придворним магом про можливість подорожі у книги чи обмін тілами. Він запевнив мене, що це неможливо.
Для дівчини це прозвучало наче смертний вирок. Не хотілося вірити, що вона застрягла тут, у цьому тілі, на все життя. Зрештою, якось тут опинилася, тому надія на повернення не згасала.
— І ти мені не віриш, — Анна не питала, а стверджувала. Вона сумно зітхнула та плюхнулася у крісло. — Я не можу довести правдивість своїх слів, а судячи з репутації Аміри, вірити мені ніхто не буде.
Корвін підвівся та підійшов до дівчини. Простягнув долоню і Анна вклала свої пальчики, які одразу огорнуло теплом. Підвівшись, опинилася надто близько до короля. Чоловік нахилився так, що їхні обличчя розділяло лише кілька подихів.
— Останнім часом я надто часто питаю себе чи ти справді загублена у чужому світі, чи лише дуже добре граєш свою роль. Не хочеться стати обманутим вдруге.
— Ти єдиний у цьому світі, з ким я чесна до кінця. Лише ти знаєш про мене правду. Можливо згодом, коли справдяться події з книги, то мені повіриш, — Анна нервово облизала губи й вирішила ще раз попередити про небезпеку. — Хоч ти й не хочеш чути, але твій дядько зрадник.
— Не кажи так, — Корвін на мить заплющив очі та шумно вдихнув, пропускаючи повітря через ніс. — Не всі події з книги справджуються. Ліліана не отримала мітку, Серця Громової Скелі не було на острові, і мій дядько не зрадник. Він мене виростив, був моїм регентом, став найближчою людиною. Він міг позбутися від мене ще коли я був юнаком, але не зробив цього.
— Сподіваюся ти маєш рацію, — дівчина винувато опустила погляд. — Скажи, що задумав?
— Що ти маєш на увазі? — Корвін запитально вигнув брову.
Анна згадала десятки поглядів наповнені ненавистю, якими дивилися на неї придворні під час вечері. Вона нервово прикусила губу:
— Ти знав, що всі дивляться, і демонстративно приділив увагу саме мені. Чому?
Корвін нахилився, так що Анна відчула тепло його подиху.
— Я хотів, щоб усі знали, на кого дивлюся я.
Дівчина розгублено кліпнула, слова застрягли в горлі. Її пальці мимоволі стиснули край сукні, намагаючись утримати бодай якусь опору.
— Але це небезпечно для мене. Всі мене ненавидять, а тепер їхня ненависть стала ще більшою.
— А ти впевнена, що не небезпечна для мене?
Її серце вистрибувало з грудей. Вона хотіла щось відповісти, але замість слів вирвався тихий вдих. Наче зірвавшись з ланцюга, Корвін вчепився у її вуста жадібним поцілунком. Губи чоловіка виявилися гарячими, вимогливими, але водночас уважними. Анна відчула, як земля зникає з-під ніг, а вона розчиняється у цьому поцілунку.