Глава 28

Від таких фактів тілом дівчини пробігся страх. Ще трохи й вона б стала їжею для якоїсь хижої рослини. Анна стиснула губи й вкотре дивувалася, чому про це не було написано у книзі. Бедвар заховав меч у кобуру та підозріло зіщулив очі:
— Дивно, що ти питаєш про рафазію. Її сік використовують як отруту, а про її властивості ти сама колись розповідала Його Величності. Я був свідком цієї розмови.
Анна стиснула губи. Знову минуле Аміри поставило її у незручне положення. Дівчина зашарілася, заховала погляд та стиснула плечима:
— Я не впізнала рафазію. Стрес дається взнаки.
— Стрес? Це що таке? — Бедвар продовжував допит.
Анні захотілося ляснути себе по чолі. Вона знову необачно обмовилася. Звісно, у цьому фентезійному світі навіть не чули про це. Дівчина прикусила губу:
— Це надмірні переживання, неможливість впоратися з проблемою. Не кожного дня опиняєшся на пласі.
Чоловіки якось дивно глянули на неї, а особливо Корвін. Анна звернулася до нього:
— До речі, дякую, що врятував мене.
Її погляд зустрів його очі, і світ ураз звузився лише до цієї миті. Він і вона, шум водоспаду десь поруч, запах сирої землі й гіркий присмак адреналіну. Дівчина не розуміла, чому цей чоловік діє на неї так магнетично. Пояснювала це тим, що колись був для неї кумиром з книги, ідеалом чоловіка, про якого мріяла. Тепер, бачачи його перед собою, усвідомлювала, що реальність трішки відрізнялася від написаного. Корвін обережно торкнувся її плеча, ніби хотів переконатися, що вона справді тут, жива. Вже за мить опустив руку:
— Далі ми підемо разом. Йди за мною слідом, ні на крок не відходь від мене.
Анна ствердно кивнула та усміхнулася крізь втому й нервове тремтіння. Їй приємна його турбота, якими б причинами вона не викликана. Дівчина вирушила за ним, а позаду йшов Бедвар. Досить швидко шум водоспаду став таким гучним, що доводилося розмовляти напівкриком. Нарешті перед очима з’явився водоспад, котрий впадав у річку. Високий, шумний, та надто великий для цього острова. Його повноводність дівчина пояснювала постійними дощами навколо острова.
Корвін ішов попереду, розгрібаючи кущі й обстежуючи кам’яні виступи, а Анна рухалася поруч, намагаючись придивитися до кожної деталі. Важкі бризки падали на плечі й волосся, обплітали тіло прохолодою. Протилежний берег досліджували інші гвардійці.
— Тут нічого немає, — буркнув один із воїнів, обмацуючи вологі брили під стіною води. — Лише слизькі камені й мох.
Анна закусила губу. Перед очима знову виринали рядки з тієї книги, яку вона читала: «…заховали під каменем, де вода б’є з висоти». Вона зупинилася, вдивляючись у підніжжя скель.
— Там має бути камінь, — Анна вказала на темний валун, котрий виднівся збоку, напівприкритий струменями. — Я читала, мабуть, під ним знайшли артефакт.
— Де читала? — Бедвар насторожився. — Якщо кристал знайшли, то чому ми продовжуємо його шукати?
Дівчина прикусила губу. Їй варто бути обачнішою з висловами. Вона невміло виправдовувалася:
— Якось мені трапилася книга пророцтв, у ній писало, що кристал знаходиться десь тут під каменем біля водоспаду.
— То ми здолали такий шлях тільки через якусь книгу? — Бервальд невдоволено хмикнув. — Як ти змогла переконати у цьому короля? Знову йому наплела солодку брехню?
— Бервальде, ти забуваєшся! — Корвін обпалив друга злим поглядом. Він винувато опустив голову:
— Пробачте, Ваша Величносте!
Корвін підійшов до масивного валуна, на який падали бризки від водоспаду. Він торкнувся його та разом з гвардійцем, котрий намагався зрушити валун, навалився на брилу. Камінь піддався, повільно зсунувшись убік. Всі затамували подих. Порожньо. Лише мокрий ґрунт і плаский уламок скелі.
— Нічого, — хрипко видихнув гвардієць.
Анна відчула, як розчарування стискає груди. Вона так виразно пам’ятала той уривок, так сподівалася, що тут вони знайдуть потрібне.
— Значить, або книжка збрехала, або хтось знайшов Серце раніше за нас, — холодно підсумував Корвін. Його голос звучав різкіше, ніж хотілося б. Бертольд невдоволено хмикнув:
— Або його ніколи тут не було.
Анна винувато опустила голову:
— Я була впевнена, що він тут. Може, це інше місце, або камінь знаходився колись тут, а тепер його перенесли.
Корвін глянув на неї довше, ніж потрібно, і в його погляді миготіли дві емоції: недовіра й дивна, суперечлива ніжність. Він наблизився до неї та нахилився до вуха дівчини:
— Якщо ти щось приховуєш, — його голос звучав так тихо, щоб чула лише вона, — краще скажи зараз.
— Ні, я сказала правду, — Анна злякано похитала головою. — Просто книга не збігається з реальністю.
— Тоді ми даремно ризикували, — Корвін випрямився та, наче втративши цікавість, розвернувся.