Глава 23

Декілька довгих секунд він мовчав. Його очі потемніли, в них з’явився дивний відблиск. Не гнів, не недовіра, не злість, а щось зовсім інше. Він нахилився так близько до дівчини, що вона відчула тепло його подиху:
— Якщо ти збрешеш мені ще раз, я власноруч зітру твоє ім’я з цього світу. Запитаю востаннє, і не сумнівайся, я думаю відчути брехню, — чоловік зробив паузу. Анна не дихала разом з ним і боялася почути питання, на яке не матиме відповіді. Він важко видихнув:
— Як твоє ім'я?
— Анна. Я не Аміра, але якимось дивом опинилася у її тілі у мить страти.
Дівчина завмерла, серце калатало в грудях, наче намагалося вирватися назовні. Зараз Корвін вирішував її долю. Кам’яне обличчя не виказувало жодних емоцій і це лише збільшувало хвилювання. Зрештою Корвін зневажливо хмикнув:
— Припустимо, я тобі повірив. Йди за мною.
Король впевнено направився до дверей. Вони спустилися кількома довгими переходами вниз та зупинилися біля дверей оздобленими крижаним візерунком. Вони відчинилися зі скрипом, і перед ними розкрилася королівська бібліотека.
Великі панорамні вікна освітлювали сотні полиць, котрі сягали стелі. Повітря насичене ароматом старого пергаменту та сушених трав. Біля не розпаленого каміна стояв стіл, крісла та затишний диван. Король повів Анну між рядами. Врешті, зупинився біля однієї полиці, Корвін впевнено взяв книгу з чорною палітуркою. Він наче точно знав, про що писалося у цій книзі. Чоловік поставив книгу на стіл:
— Тут описуються всі острови Левітанії. Камневепри живуть тільки на двох, а водоспад є лише на одному острові. Якщо ти й справді щось знаєш, то доведи.
Схилившись над книгою, Анна обережно перегортала величезні сторінки. Книга містила описи рослин та тварин, котрі знаходилися на острові. Майже на середині книги розтягнулася мапа острова на двох сторінках.
— Тут, — Корвін вказав пальцем на малюнок, — Це острів, де, як ти стверджуєш, знаходиться Серце Громової Скелі.
Дівчина уважно розглядала позначки та намагалася пригадати описи з книги. Анна провела долонею по мапі, її серце шалено калатало. Острів оточений небезпечними болотами та населений дивними тваринами. У центрі острова побачила озеро та водоспад. У книзі й справді згадувалося про болота. Анна невпевнено кивнула:
— Мабуть, він. Потрібно підготуватися на нападу камневепрів, адже у книзі вони напали на вас.
Ці тварини описані в книзі як агресивні істоти, які могли вбити людину за лічені секунди. Її обличчя зблідло, але вона намагалася не показувати страху. Корвін обережно накрив долоню дівчини своєю. Її рука затремтіла, але вона не відсмикнула.
— Ти боїшся?
— Трохи. Я ніколи не бачила камневепрів, — Анна прикусила губу та опустила голову. Не хотілося зізнаватися, що насправді їй дуже страшно. Чоловік злегка всміхнувся:
— Вперше бачу, щоб ти чогось боялася.
— Наскільки ти був близький з Амірою? — Анна сподівалася нарешті почути правду.
Корвін випрямився та забрав долоню з її руки. Він стиснув губи, усім виглядом показуючи, що ця розмова йому неприємна. Король важко видихнув:
— Аміра була моєю фавориткою.
Анну миттю кинуло в жар. Раніше вона підозрювала щось подібне, але коли її підозри справдилися, то це стало шоком для неї. Корвін продовжував розповідати:
— Ми знайшли Аміру пораненою після бою. Вона прикинулася беззахисною дівчиною. Сказала, що прискельники хотіли її вбити, бо вона донька ворога. Її батько буцімто виступив проти їхнього короля. Я повірив Амірі. Вилікував, прихистив. Між нами спалахнули почуття, я зробив її офіційною фавориткою. Два місяці ми були щасливі, а потім вона спробувала мене вбити. Після її поранення я вижив, вона викрала левіант і втекла. Потім, очоливши військо, повернулася. Так я дізнався правду про неї.
Дівчина слухала майже не дихаючи. Очі Корвіна не виказували злості, лише розчарування.
— Тепер зрозуміло, чому ти мені не віриш, — наче збагнувши щось, Анна важким каменем опустилася на диван. — Але у книзі не згадувалося про це.
— Як бачимо, твоя книга не знає всього. До того ж давно це було. Я бачу, що ти змінилася або лише вміло вдаєш. Все одно я дізнаюся правду, — вилиці на обличчі Корвіна насупилися. — Готуйся до подорожі. Завтра вирушаємо на острів.
— Я теж їду? — очі Анни округлилися та нагадували два блюдця.
— Не їдеш, а летиш, — виправив її Корвін.
— Але я не маю крил, і все, що знала, то розповіла. Кристал знаходиться під водоспадом. Горгулья розтрощить камінь і десь там Ліліана знайде Серце Громової Скелі.
— Ти летиш, і це не обговорюється. Якщо заманиш нас у пастку, то я власноруч вб’ю тебе, після пробудження горгульї.