Глава 21

Дівчина стиснула губи. Боялася казати правду, адже судячи з репутації Аміри її обов'язково звинуватять у шпигунстві. Бервальд виглянув у вікно вежі, де зазвичай панували протяги й побачив мотузку, закріплену на вежі гаком. Його очі спалахнули хижим блиском:
— Тут хтось був. Вони використали гакометач, — чоловік грубо схопив дівчину за руки та звів за спину. — Дарма з тебе зняли кайдани. Ходімо до короля, він швидко виб’є з тебе зізнання.
Бервальд штовхнув дівчину вперед. Вона спускалася сходами та думала над своїми словами. Не хотілося руйнувати крихти довіри, які виникли між нею та Корвіном. Якщо скаже правду, то навряд чи повірять у її добрі наміри. Вони зупинилися біля кабінету короля. Вартові повідомили про їхній прихід і король дозволив зайти.
Олов’яними ногами Анна переступила поріг. Винувато опустивши голову, стала біля дверей. Підозріло насупивши брови Корвін сидів за дубовим столом. Бервальд не стримувався від звинувачень:
— Ваша Величносте, я підіймався на вежу й одразу на сходах побачив її біля вартових. Вони без свідомості, а Аміра біля вікна. Хтось використав гакометач та залишив мотузку. Безумовно, це спроба втечі.
Корвін перевів погляд на Анну. Його очі темніли, у них вирував цілий буревій емоцій: недовіра, гнів, і щось, схоже на приховану надію, що вона зараз усе пояснить.
— Аміро, — у його спокійному голосі відчувалося більше сили, ніж у крику Бедвара, — скажи мені правду.
Після таких звинувачень Анна не знала, що має сказати, щоб виправдати себе. Вона підняла руки, намагаючись говорити спокійно, хоча серце билося так гучно, що, здавалося, його почують усі:
— Я не нападала. Якось до вежі дісталися прискельники, мої колишні побратими. Вони прийшли мене визволяти, вірили, що я залишуся з ними до кінця. Прискелеанці хотіли забрати мене, стверджували, що я тут чужа, і король ніколи не довірятиме мені. Вони просто хотіли мене звільнити. Приспали охоронців. Я не знала про їхній прихід.
Бедвар зіщулився, уважно стежачи за кожним її словом, а Корвін мовчав, лише пальці на підлокітнику його крісла напружено стиснулися. Анна відвела погляд, намагаючись зобразити образу й водночас сум:
— Я відмовилася йти з ними. Ця війна безглузда, більше не бажаю брати у ній участь.
— Ти не пішла тому, що у тебе магічна прив'язка до мене, — нарешті на обличчі Корвіна з'явилися хоч якісь емоції. В очах вирувала злість, а вилиці напружилися. — Браслет не відпустив би тебе далеко від мене, а зняти його ніхто крім мене не може, тож не розповідай казок про свою благородну мету.
— Ой, я зовсім забула про браслет, — з грудей Анни вирвався шепіт. Дівчина прикусила губу й не знала чого очікувати далі.
Декілька секунд у кімнаті стояла гнітюча тиша. Корвін підвівся й підійшов ближче. Його погляд ковзнув по її обличчю, наче намагався прочитати щось між рядками.
— Той землетрус спричений приходом твоїх побратимів. Горгулі не відреагували на них, проте попередили землетрусом. Левіант під островом слабне. Нам потрібно знайти йому заміну, інакше острів впаде, а горгулі не зможуть оживати й назавжди залишаться кам’яними.
Анну немов опустили в киплячу воду. Ні, ні, ні! У книзі зовсім не такий фінал. Невже вона своєю появою змінила сюжет? Ліліані судилося врятувати Скелеар, але зараз дівчина навіть не має мітки. Анна розуміла, що потрібно рятувати королівство. Вона тихо прошепотіла:
— Я знаю де Серце Громової Скелі.
— Що? — Корвін насупився.
— Я знаю, де Серце Громової Скелі, — повторила Анна, піднявши голову. — Він на якомусь мандруючому острові, не пам'ятаю його назву. Там водяться камневепри та тече широкий водоспад. Біля підніжжя водоспаду є вхід у печеру, де і знаходиться мінерал.
Чоловіки переглянулися між собою. В очах Корвіна засіла недовіра. Бедвар плеснув у долоні:
— Ага, а ще нас там чекають твої побратими. Ми не настільки дурні, щоб повірити у твої казочки.
— Я лише хочу врятувати Скелеар, — Анна безпорадно розвела руками. Корвін підозріло зіщулився:
— Звідки ти знаєш, де знаходиться мінерал?
— Читала у книзі.
Король стиснув губи. Не схоже, щоб він їй повірив. Чоловік підійшов до столу та взяв лист паперу:
— Як називалася книга?
— “Скеля і меч”, — Анна говорила не роздумуючи.
Змовчала лише про те, що це вигаданий фентезійний роман, у якому Корвін головний герой. Король зім’яв папірець у кульку та жбурнув в Анну. Дівчина навіть не встигла відредагувати. Папір поцілив її у живіт та впав на підлогу. Дівчина похитала головою:
— Навіщо ви це зробили?