Глава 20

Анна завмерла непорушно та насторожено дивилася на нападників. Один з них зняв пов'язку і дівчина побачила його обличчя, вкрите густою щетиною. Чоловік виявився доволі молодим і вродливим. На вигляд не більше тридцяти, із синіми, наче море очима. Він одразу зробив крок до дівчини та нахабно чмокнув її в губи:
— Аміро, ми хвилювалися за тебе.
Анна розгубилася від такої нахабності. Прискельники. Згідно з описом з книги, це були саме вони. Чоловік продовжував говорити:
— Чули, що горгулья поклала на тобі мітку і це врятувало твоє життя. Уявляю як важко тобі стримуватися від бажання перерізати горлянки скелеарцям. Нічого, ще буде для цього час.
— Так, я ледве стримуюся, щоб їх не вбити, — голос Анни тремтів й зовсім не схоже, щоб він належав жорстокій воїтельниці.
Дівчина боялася припустити, що з нею зроблять, якщо дізнаються, що вона не Аміра. Анна вирішила грати свою роль й сподівалася, що це врятує їй життя. Прискельник нахабно схопив її за сідниці. Дівчина непорушно завмерла, адже не знала чи він має на це право.
— Нічого, моя булочко, ще трохи й ти повернешся до своєї скелі.
Булочко? Анна сподівалася, що їй почулося, але хтивий блиск в очах чоловіка свідчив про протилежне. Якщо він так вільно поводився, то дівчина припустила, що в Аміри з ним роман. Його напарник оглядався довкола та вдавано прокашлявся:
— Швидше, поки нас ніхто не побачив.
— А, так, — нахаба, наче згадав щось важливе, забрав руку від дівчини та вибрав з кишені маленький мішок з тканини. — На жаль, ми не можемо тебе забрати. Річгок передав артефакт знерухомлення. Щойно метал доторкнеться до шкіри людини, то знерухомлює її на декілька хвилин. Цього вистачить, щоб ти змогла вбити короля.
Від почутого, спиною Анни пробігся морозний вітерець. Хоч вона і не збиралася нікого вбити, але міцно стиснула торбинку в руках. Чоловік продовжував свої настанови:
— Вартові прокинуться приблизно через годину. Сподіваюся вони не згадають, що ми тут були. Ніхто не має знати про наш візит. Саме тому довелося присипляти цих псів, — чоловік зневажливо вказав на вартових, — хоч я б із задоволенням перерізав їм горлянки. Вбий Корвіна і станеш спадкоємицею трону. Як тільки він помре і Скелер спустить чорні прапори, то ми прийдемо.
Від почутого тіло дівчини пронизав морозний канат. Про таке вона не читала у книзі. Боялася, що прискелеанці змінили плани через те, що Аміра залишилася жива. Події почали відрізнятися від сюжету книги і з кожним днем це ставало все більш небезпечним. В Анни пересохло у горлі від хвилювання. Вона невпевнено кивнула:
— Добре, я постараюся впоратися.
— У тебе все вийде, — озвався прискельник, котрий стояв трохи далі. — Ще не було завдання з яким ти б не впоралася. До речі, якщо у тебе вийде розбудити горгулью, то ми матимемо ще один козир у наші війні.
Внизу почулися кроки. Хтось підіймався сходами. Прискельники заметушилися:
— Нам потрібно йти.
Чоловіки поспішно вистрибнули у вікно. Анна кинулася за ними. Їй хотілося побачити, як прискельники планують втекти. Вони спускалися на мотузці вниз, та побігли дахом. Дівчина гарячково заховала торбинку у кишеню штанів. Сходи здригнулися під важкими кроками Бедвара. Він зупинився ще до того, як порівнятися з дівчиною. Його руки, зціплені в кулаки, нагадували кам’яні брили. Він зиркнув на двох безтямних вартових на підлозі й різко перевів погляд на Анну. Вона стояла біля вікна, розгублена, з страхом в очах.
— Аміро, не намагайся втекти, — голос Бедвара гримнув, немов постріл. — Нехай ти впоралася з двома вартовими, але усю королівську гвардію тобі не перемогти.
Анна запанікувала. Вона тремтіла, проте змусила себе підняти підборіддя й зробити крок назад, до стіни.
— Ти помиляєшся. Це не я! — слова вирвалися надто швидко, майже з криком. — Вони вже були без свідомості, коли я…
Бедвар насупився, очі його блиснули недовірою.
— Усі так кажуть, але є цікава деталь: чому ти стоїш біля вікна? Чекала нагоди вистрибнути? У тебе немає крил, на що ти сподівалася?
У животі Анни все вкрилося кригою. Вона розуміла, ще мить і Бедвар скрутить їй руки, а тоді пояснити щось Корвіну буде майже неможливо. Вона гарячково перебирала у думках можливі варіанти. Сказати правду? Збрехати? Зізнатися про прискельників означає визнати, що вони намагалися з нею зв’язатися, а це ще більша підозра.
— Я... я почувала метушню. Коли розвернулася, то вартові уже лежали на сходах. Одразу після їхнього падіння прийшов ти зі своїми хибними підозрами.
Бедвар наблизився впритул, його тінь накрила її. Здавалося він не вірив жодному слову. Опустився на коліна та прислухався до дихання вартових:
— Вони живі, — почувши це, Анна полегшено видихнула. Бервальд одразу підвівся та став на ноги. — Люди не падають просто так на сходах.