Глава 19

Анну кинуло у жар. Тільки тепер вона зрозуміла, що досі жодного разу не робила перед Корвіном реверанси, як про які читала у книгах. Наче ошпарена, дівчина скинулася на ноги.
— Пробачте, Ваша Величносте! Я не звикла до цих традицій, я не хотіла образити вас чи зневажати. Звісно, по-дурному зневажати того, від кого залежить твоє життя.
Анна хотіла схопитися за сукню, але натомість доторкнулася до шкіряних штанів. Незважаючи на це, зробила щось на подобу реверансу. Дівчина не знала, як правильно робити поклони королю. Дивлячись на її намагання, чоловік розсміявся:
— Вперше бачу, щоб так робили реверанси. Ти впевнена, що не глузуєш з мене?
— Пробачте, я не дуже знаюся на реверансах.
— Брехня, — Корвіна підійшов до дівчини надто близько та вдивлявся в очі. — Колись ти робила їх бездоганно.
Згадка про минуле обпекла Анну колючою кропивою. Їй хотілося знати, що відбулося між королем та Амірою. Можливо тоді вона б знала як трактувати його двозначні фрази. Дівчина не відводила погляду та дивилася дещо зухвало:
— Надаєте мені, що між нами трапилося? Здається ви надто добре мене знаєте.
— Не прикидайся, Аміро, — у голосі короля відчувалося роздратування. — Не треба розповідати казочки, наче з твоїх спогадів зникли два місяці життя.
— Але я не пам'ятаю. Може у мене була травма? — на ходу вигадала дівчина. Корвін скептично скривився:
— Тоді тим краще для тебе. Сьогодні ти затіяла цікаву виставу. Всі чекали від тебе стріли, а отримали промову.
Анна почервоніла, але намагалася не показувати свого збентеження.
— Хтось мусив сказати це вголос, інакше ми ще довго стріляли б одне в одного.
Корвін примружився, його губи ледь вигнулися в іронічній посмішці:
— Ти вирішила стати миротворицею? Звучить неприродно для воїтельниці, яка ще декілька днів тому прийшла на столицю з мечем.
— А може, це звучить природно для жінки, яка хоче жити?
Їхні погляди зустрілися. В очах Корвіна промайнула тінь цікавості, котра межувала з ніжністю. Чоловік злегка нахилився до неї. Його подих залоскотав обличчя, викликаючи мурашки у животі:
— Ти небезпечна, Аміро, — його голос знизився, став глухим і майже довірливим. — Небезпечніша за будь-яку стрілу.
— Тільки тому, що ти не знаєш, куди я прицілюся, — з вуст Анни це прозвучало дещо грайливо.
— Не знаю, але впевнений, що тобі не слід довіряти.
Анна відчула, як підлога тремтить під ногами. Сильний поштовх хитнув кімнату. Стіни загули, з полиці впала срібна чаша. Дівчина втратила рівновагу й, зойкнувши, зіштовхнулася з грудьми Корвіна.
Його руки майже інстинктивно обхопили її за талію, утримуючи від падіння. Дівчина схопилася за його дублет та міцно стиснула тканину. Вони завмерли так, впритул, обличчям до обличчя. Серце Анни шалено калатало, а щоки налилися жаром. Зі стін впали картини, сипалася штукатурка, в повітрі звучав скрип палацу. Нарешті поштовхи зникли.
— Схоже, земля теж не довіряє твоїм промовам, — голос Корвіна звучав холодно, наче дівчина винна у його бідах.
Він різко випрямився, допоміг їй стати на ноги й відступив убік, немов нічого не сталося. Лише очі його блиснули тим самим вогнем, який Анна бачила щойно за мить до тремтіння.
— Йди до себе, Аміро. Цей землетрус відбувся не просто так. Потрібний потужний левіант, щоб втримати його у повітрі. Діючий слабне, варто його підсилити.
— Вам потрібне Серце Скелі. Я знаю, де його знайти, — Анна дивилася з рішучістю в очах. Їй хотілося допомогти Корвіну, і вона добре пам'ятала з книги місце знаходження артефакту. Чоловік невдоволено пирскнув:
— Гадаєш, я знову повірю тобі й ти заведеш мене у пастку? Не цього разу, Аміро. Твоя місія на сьогодні — це сидіти у вежі. Йди, у мене багато справ.
Анна мовчки стиснула губи та різко розвернулася. Намагаючись знову зібрати думки докупи, попрямувала до дверей. Відчуття теплих рук чоловіка на своїй талії не зникало, навіть коли вони вийшли з кабінету.
Дівчина підіймалася крутими сходами на ненависну вежу. Позаду чула кроки вартових, котрі вели її під суворим конвоєм. Раптом кроки стихли й Анна різко розвернулася. Двоє незнайомців у сірих жилетках з капюшонами та пов’язками на обличчях, схопили вартових. Широкі штани заправлені у високі чоботи, а на їхніх поясах кріпилася кобура з мечем. Лейлок опирався та намагався вирватися з міцних рук ворога. Нападник тримав ганчірку біля носа, від чого Лейлок знепритомнів. Мить, і двоє охоронців звалилися на підлогу у міцному сні.