Глава 17

Вона підняла на нього погляд і не розуміла звідки така раптова люб’язність. Дівчина невпевнено кивнула. Їй не хотілося повертатися у самотні сірі стіни, але вибору не було. Тут вона ув’язнена зі смертельним вироком. Анна кивнула та направилася до виходу. Вони підіймалися звивистими сходами на вежу. Бедвар відчинив двері й, як справжній джентльмен, пропустив її всередину.
Дівчина пройшла у кімнату та зупинилася біля вікна. Для чогось Бедвар увійшов слідом і зачинив двері. Помітивши збентеження Анни, склав руки на животі:
— Я хочу подякувати за порятунок. Той балкон так несподівано впав. Я б не встиг розправити крила.
Не встиг би, і Анна це знала. Вона стиснула плечима:
— Немає за що. Приємно бачити тебе з неушкодженими ногами, — дівчина прикусила губу і подумки лаяла себе, що сказала надто багато. Бедвар зробив крок вперед та злегка всміхнувся:
— А ти зовсім не така, як я уявляв. Жорстока воїтельниця з кам’яним серцем позбавлена емоцій. Я бачу тепло у твоїх очах, що зовсім не характерно для твоєї слави.
— Тільки нікому це не кажи. Не хочеться, щоб постраждала моя репутація, — Анна спробувала віджартуватися.
— Домовилися, — Бедвар всміхнувся та вийшов з кімнати.
Цього вечора Анна вечеряла сама. Її не запросили до загального залу, проте принесли запечену курку з картоплею та овочами. Це явно не їжа ув’язнених й дівчину таке тішило. Вранці служниці допомогли помитися та принесли одяг для випробування. На диво це була не сукня, на яку очікувала дівчина, а чорний шкіряний костюм. Штани щільно облягали треновані ноги, а корсет підкреслював талію. Анна не приховувала здивування:
— Чому мені дали такий костюм?
— Не знаю, — служниця закінчила зав’язувати шнурівку. — Так розпорядився Його Величність.
Агатове волосся Анни заплели у високу косу і тепер вона мала вигляд справжньої воїтельниці. За дверима її чекав Лейлок. Дівчину провели на гамірну площу. Навпроти горгульї стояв кам’яний трон, а біля нього три крісла, призначені для наречених. Під урочистий голос церемоніймейстера, дівчата вийшли на площу та зайняли свої місця. Анна боялася, що з натовпу знову хтось випустить стрілу. Король йшов величним кроком до трону. Гордо розправивши плащ, розмістився на троні. Анна спіймала на собі його погляд і її щоки налилися жаром. Одразу пригадала вчорашній поцілунок. Цей спогад залоскотав живіт і змусив серце битися швидше.
Традиційно, перший виступ належав Еліс. Сьогодні вона вийшла у білосніжній сукні з декількома шарами, котрі нагадували хмару. Кожен її крок лунав м’яким шелестом тканини. Заграла повільна мелодія і дівчина почала співати. Її голос вражав милозвучністю. Вона ідеально виконувала пісню й здавалося горгулья ось-ось прокинеться. В кінці пісні, виконуючи приспів, Еліс розправила крила. Широкі, перламутрово-білі з ніжними сріблястими переливами. Вони вловлювали світло так, ніби були виткані з місячного сяйва. По закінченню виступу, натовп спалахнув оваціями. Корвін сидів непорушно, але його погляд прикутий до дівчини. Лише по ледь помітному напруженню щелепи можна здогадатися, що він уважно спостерігає, чи зуміє вона розбудити горгулью. Кам’яна статуя залишилася непорушною.
Анна невдоволено хмикнула. Звісно горгулья не прокинеться. Єдина, хто могла її розбудити, зараз сиділа на трибуні без мітки на плечі. Наступною вийшла Кармен у сукні кольору стиглої вишні, яка облягала струнке тіло, а знизу переходила у хвилясті шари прозорої тканини. З перших тактів музики Кармен розчинилася у ритмі. Її плавні рухи не приховували внутрішню силу, немов у хижої кішки, що грається зі здобиччю. Вона то крутилася у запаморочливому вихорі, то раптово завмирала, підкреслюючи поглядом найефектніші моменти танцю.
Крила Кармен розкрилися ще до фіналу. Темні, з мідними прожилками, нагадували жарини у вогнищі. Кожен їхній змах додавав рухам ще більшої виразності, ніби вона керувала не лише тілом, а й повітрям навколо. Натовп шумів, вражений пристрастю її танцю, на трибунах хтось навіть вигукнув схвальне «Браво!».
Корвін сидів, зціпивши руки, і його погляд ковзав по фігурі Кармен уважно, але без тепла, яке інколи з’являлося, коли він дивився на Анну. Важко дихаючи, Кармен зупинилася, зухвало піднявши підборіддя. Оплески доносилися з трибун, а гогулья залишилася непорушною. Безперечно Кармен стала улюбленицею публіки, адже вона дівчина без титулу, виходець з народу й своїм прикладом показувала, що обранницею може стати кожна, незалежно від статусу.
Корвін з цікавістю глянув на Анну:
— Твій вихід, Аміро!
Дівчина нервово стиснула руки в кулаки. Вона підвелася з місця. Попереду поставили мішень, а їй принесли лук і стріли. Анна розгублено глянула на короля:
— Це що?
— Я вирішив проявити ініціативу та допомогти тобі продемонструвати свої таланти. Ти чудова лучниця, Аміро. Це дуже символічно, що після вчорашнього нападу ти стрілятимеш з лука.