Глава 16

Корвін потягнувся вперед, і тепер вона відчула його глибокий подих. Він не відповідав одразу, лише вдивлявся у її очі так, ніби намагався розгледіти там правду, якої вона сама не знала.
— Ти й справді не пам’ятаєш? — прошепотів він, і в цьому шепоті відчувалося щось, що змусило її серце збитися з ритму.
Чоловік нахилився ще ближче, і Анна відчула, як його тінь накрила її. Рука Корвіна ковзнула до розпашілої щоки, торкнувшись так обережно, ніби він боявся, що вона розтане під пальцями. Коли між ними залишився лише подих, дівчина затремтіла. Його губи торкнулися її вуст і світ навколо враз зник. Не було ні стін вежі, ні далекого шуму палацу, ні ворогів у підніжжі скель. Лише теплий дотик, у якому дивно переплелися недовіра й бажання, розгубленість і притягальна сила, котра ставала все сильнішою. Анна не опиралася, а прислухалася до свого серця. Воно схвильовано тріпотіло під грудьми, та тягнулося до чоловіка.
Він відступив, Анна стояла нерухомо, не наважуючись розплющити очі, щоб переконатися, що це не сон. Зважившись, зіштовхнулася поглядом з Корвіном. Чоловік дивився на неї, мов на загадку, яку водночас хочеться розгадати й водночас боязко розкрити. Дівчина розгубилася. Злегка торкнулася пальчиками своїх губ, на котрих залишився смак поцілунку:
— Ми кохали одне одного?
У повітрі запанувала тиша. Корвін хмикнув:
— Навряд чи ти знаєш, що таке кохання. Ти мене обманула! Не варто сприймати минуле як щось більше, ніж проста втіха у ліжку.
У ліжку! Він сказав “у ліжку”? Для Анни це прозвучало як грім серед ясного неба. Не розуміла, чому про таку подію, у книзі не згадувалося жодним словом. Дівчина опустила руку:
— Ми спали разом? — її тремтячий голос не приховував хвилювання.
— А у тебе було так багато коханців, що ти вже всіх не пам’ятаєш?
Анна гидливо скривилася. Вона й справді не знала, скільки чоловіків торкалися цього тіла, проте зараз це було неважливо. Корвін не підтвердив її слова, але і не заперечив. Він наче вів якусь приховану гру, правил яких дівчина не знала. Можливо, король вигадав це все, щоб перевірити, чи вона не обманює? Анна розгубилася.
— Не смій більше так робити, — слова зірвалися з її вуст несподівано для самої себе.
Корвін ледь помітно всміхнувся, але то була не тепла усмішка, а швидше небезпечна тінь на губах.
— А якщо я захочу?
Вона відвела погляд, намагаючись зосередитися на чомусь, крім його голосу, який, здавалося, торкався шкіри так само як його руки кілька митей тому.
— У тебе є кого цілувати, а бути однією із… я не готова. Я не забула, що ти вирішив мене стратити.
Корвін нахилився знову, цього разу не торкаючись, але його близькість змусила її відчути себе загнаною в кут.
— І все ж ти досі жива. Якщо чесно, то тепер я навіть радий, що у тебе мітка горгульї.
Корвін ошелешив зізнанням. Він дивився на її вуста так, наче знову хотів спробувати їх на смак. Анна здригнулася від стуку у двері. Король відійшов до столу, його обличчя вкрилося байдужістю. Він заховав крила та повністю перетворився на людину.
— Увійдіть!
До кабінету зайшов Бедвар. Коротка чорна жилетка зовсім не приховувала м’язистих рук. Мимоволі Анна почала фантазувати якого кольору у нього крила. Чоловік кинув короткий погляд на неї та винувато опустив голову:
— На жаль, нападник втік.
Корвін важко видихнув загрозливо насупив брови та на мить стиснув губи:
— Поясни мені, як один скелеарець зумів обманути десятки досвідчених воїнів?
— Він добре продумав відступ. Зник серед скель, а потім, ймовірно, змішався з натовпом на площі, — виправдання Бедвара не погасили злість в очах короля. Він розлючено гримнув кулаком по столу:
— Тепер всі вважатимуть мене слабаком. Можна напасти на мою наречену серед білого дня, і за це нічого не буде!
— Я розумію ваше занепокоєння і пропоную хитрість, — Бедвар витримав театральну паузу і продовжив. — Скажемо, що спіймали злочинця і присудили його до смертної кари. Можливо нам пощастить, і нападник сам викаже себе.
— Або знову спробує напасти, — Корвін дивився в нікуди.
— Наступного разу ми будемо готові.
Погляд Корвіна ковзнув по Анні, й серце мимоволі прискорило хід. Його очі не горіли ніжністю. В них чітко виднівся лише холодний розрахунок і щось, що вона поки не могла розпізнати.
— Добре, — Корвін поправив дублет. — Але Аміра залишиться під подвійною охороною.
— Не хвилюйтеся, я особисто потурбуюся про її безпеку. Пані Аміро, я проведу вас до вежі.