Глава 14

Король пішов геть, залишивши дівчину губитися у здогадах. Про кого говорив Корвін? Невже у нього була кохана? Але про це у книзі не було сказано ні слова. Наступного дня, Анні знову принесли холодну кашу, яка більше нагадувала однорідну масу. Дівчина відсунула миску вбік. Сьогодні вона знову має виступити перед горгулею. Їй не хотілося блазнювати, адже впевнена, що не заспіває краще за Еліс, її танець помітно програватиме на фоні Кармен, а більше нічого видовищного не спадало на думку. Вирішила, що як і вчора, просто стоятиме перед статуєю. 

Усі місця на площі були зайняті людьми. Бажаючі прийшли подивитися на наречених і на короля. Дехто з панянок сподівався, що горгулья подарує їм мітку, адже, для кам’яних статуй не важливі походження чи статус. Так сталося і з Кармен, котра сьогодні прийшла у блискучій сукні. Цього разу для наречених відвели спеціальні крісла, а поруч, на невеликому підвищенні сидів король. Це символізувало зближення з нареченими, котрі зайняли свої місця.

Першою виступала Еліс. Вона вийшла на центр площі у блакитній сукні, обрамленою коштовними каменями. З гордо піднятою головою почала співати тужливу пісню. Еліс співала, вклавши в кожну ноту все серце. Її голос дзвенів, наче кришталь, і розливався по натовпу теплою хвилею. Анна відчувала, як погляди гостей ковзають по ній із холодною цікавістю.

Раптом у повітрі щось засвистіло. Анна не розуміла, що відбувається, але в одну мить до неї кинувся Корвін та накрив її собою. Металевий скрегіт — і перед очима на мить потемніло. Долоні короля заточили дівчину в обіймах, а масивні чорні крила заховали від світу. Навколо панувала метушня, крики, галас. Еліс припинила співати, музика стихла. Дівчина завмерла нерухомо та затамувала подих. Корвін якось змінився. Його обличчя стало більш хижим, очі горіли холодним, нелюдським вогнем. Постава зробилася вищою, а у кожному русі відчувалася дика, нестримна сила. Корвін, уже не людина, а величний темнокрилий хижак, опинився між нею та загрозою. 

— Ти ціла? — його голос пролунав глухо, ніби з глибини печери. Він нахилився так близько, що Анна відчула подих на щоках.

— Т-так… — вона ледь вимовила, досі оглушена подією. — Що сталося?

— Хтось випустив у тебе стрілу.

Корвін відступив та позбавив її своїх дотиків. Чоловік став значно вищим та масивнішим. Розвернувся напівбоком і вперше Анна повністю побачила  його крила. Великі, масивні, сягали кількох метрів  і нагадували крила кажана. На яскраво виражених перетинках розтягнулася чорна шкіра зі срібними завихреними лініями, а гострі кінці нагадували леза мечів. Анна читала, що у скелеарців різний колір та візерунок крил. Навколо прокотився шум. Хтось закричав, хтось встав. На задніх рядах темна постать у капюшоні та хустинкою на обличчі відштовхнула вартового й кинулася до виходу.

— Схопіть його! — гримнув Корвін, повністю розправляючи крила.

За спиною нападника виросли червоні крила. Він змахнув ними, і піднявся у повітря. Вартові кинулися навздогін. У них виросли крила різних кольорів та візерунків. Нападник зник у тінях скель, проте переслідування тривало.

Корвін полегшено видихнув та поглянув на Анну. В його очах, ще не до кінця людських, тремтіли гнів і щось інше, тепліше, але небезпечне. Майже непомітно він торкнувся її руки, і після цього відступив, дозволивши іншим підбігти. Еліс приклала долоню до грудей, привертаючи увагу до своїх нескромних форм:

— Ваша Величносте! Ви не постраждали? Я так злякалася! Стріла пролетіла біля мене.

Корвін повністю проігнорував її слова та вдав, що не почув. Грізним голосом звернувся до охорони:

— Чим ви зайняті? Чому я маю трансформуватися та захищати Аміру? По суті я виконав вашу роботу. Хоч і стріла відбилася від моїх крил, але це не означає, що мені не боляче.

Анна зосередила погляд на крилах. Величні, тверді, настільки міцні, що їх навіть не пробила стріла. Лейлок винувато опустив голову:

— Пробачте, Ваша Величносте! Ми захищали людей від Аміри, стежили, щоб вона не втекла і нікому не нашкодила. Я не думав, що потрібно ще її захищати від людей.

— Сподіваюся на майбутнє ти врахуєш свою помилку. Проведіть дівчину до мого кабінету.

Вартові обступили Анну півколом і повели в бічний коридор. Корвін ішов поруч, досі напів трансформований, з темними жилками на шкірі та тінню крил за спиною.

— Це не випадковість, — король продовжував йти вперед, навіть не озираючись на дівчину. — Хтось цілеспрямовано хотів тебе вбити.