Глава 11

Анна почувалася злочинницею. Її зачинили у вежі й вона вдивлялася у вузьке вікно з ґратами. Дівчина боялася висоти й потроху звикала до свого теперішнього житла. Вона розуміла, якщо нічого не зробить, то й надалі залишатиметься у тілі Аміри, проте й гадки не мала як повернутися назад. Ввечері за нею прийшли служниці. Вони принесли нову скромну сукню та ошелешили новиною:
— Його Величність наказав привести вас до ладу, вечерятимете у загальній залі.
— Але я думала, що ув’язнена.
— Так і є, — служниця кивнула та розправила сукню. — Традиційно всі наречені короля вечеряють у бенкетному залі з усіма. Його Величність не може порушити цю традицію.
Анна стиснула губи й сподівалася, що цього разу їй одразу дадуть виделку. Дівчину провели до залу. Вона зайняла своє місце біля Еліс та Кармен. Навпроти сидів Бедвар. Наче отруйна змія, Еліс прошипіла:
— Сподіваюся, цього разу ти не намагатимешся вбити короля туфлею.
В очах Анни спалахнула злість. Вона взяла виделку, що лежала поруч із тарілкою:
— Для вбивства мені вистачить і виделки. Проте я не збираюся нікого вбивати.
Голоси стихли й до зали зайшов Корвін. Всі піднялися та схилили голови. Король зайняв своє місце і тільки після цього, гості зайняли свої місця. Анна спіймала на собі його погляд. Бедвар нахилився до нього й щось прошепотів, але Корвін, не відводячи погляду від Анни, відповів уголос:
— Цікаво, чи всі мої гості так уважно знають архітектуру палацу чи лише деякі?
За столом запала тиша. Гості дивилися на Анну, а вона відчула, як палають її щоки.
— Я… е-е… вітражі дуже красиві, — пробелькотіла вона, сподіваючись, що це прозвучить хоч трохи переконливо.
— Красиві, — погодився Корвін. — Але я мав на увазі балкони.
Бедвар ледь не вдавився вином, швидко відкашлявся і спробував приховати посмішку.
— Схоже, Ваша Величносте, хтось сьогодні врятував мені життя, — Бедвар перевів погляд на Анну. — Думаю, за це я маю принаймні підняти келих.
Анна знітилася, але помітила, як Еліс з подивом і заздрістю дивиться на неї. Вона пригубила вино і скривилася. Бедвар зацікавлено дивився на свою рятівницю:
— Аміро, декілька днів тому, ми зійшлися з вами у бою. Мене й досі болить плече від вашого удару. Я чітко пам’ятаю, як ви намагалися мене вбити. Скажіть, що змусило вас передумати? Я міг померти під тими завалами.
Дівчина відчула на собі осудливі погляди. Розуміла, що не варто кричати на весь голос правду. Ніхто не повірить, що вона якимось дивом опинилася у тілі Аміри. Вона намагалася вжитися у роль, з якою погано справлялася:
— Ви славний воїн. Вам судилося померти у бою і не від моєї руки.
— А ви провидиця? — Бедвар підпер долонею обличчя. Анна похитала головою:
— Ні, але про деякі речі мені відомо. Ви б постраждали на тому балконі, але він би вас не вбив.
Анна дивилася у ясні очі Бедвара й у них спалахнула цікавість.
— То ви врятували мені не життя, а запобігли пораненню? — в голосі Бедвара було легке здивування й тепла усмішка.
— Можна і так сказати, — Анна зніяковіло опустила погляд на тарілку. — Просто мені здалося, що так буде правильно.
Бедвар опустив руку і трохи нахилився до неї. Дівчина відчула, як серце пришвидшилося. Він заговорив тихо, наче хотів, щоб його слова почула лише Анна:
— Не завжди людина ризикує собою просто тому, що це здається правильно.
Вона нервово прокрутила келих у руках, виплескуючи своє хвилювання. Почувалася наче на допиті у катівні, а допитує її вродливий кат.
— Можливо, я просто не хотіла, щоб хтось постраждав.
— Хтось? — Бедвар хитро зіщулив очі. — Чи конкретно я?
Анна підняла на нього погляд й тут же відвела, відчуваючи, як щоки налилися теплом.
— Ви були ближче за інших, — з вуст Анни це прозвучало наче виправдання. Бедвар злегка всміхнувся:
— Ви зовсім не така, як про вас розповідають, Аміро.
— Досить! — Корвін злегка стукнув кулаком по столу. Його очі палали гнівом. — Впевнений за вечерею знайдеться цікавіша тема для розмови.
Еліс одразу перехопила ініціативу та почала говорити про випробування. її веселе щебетання розвіювало напруження, яке витало у залі. Анна обережно відсунула келих убік, намагаючись зосередитися на їжі, але серце все одно билося швидше, а відчуття тепла від голосу Бервальда не відпускало.