Глава 9

Дівчину вивели на площу, котра нагадувала амфітеатр, і де ще вчора стояла плаха. В центрі на спеціальному підвищенні, непорушно застигла горгулья. Масивна, кам’яна з довгими крилами. Площа гуділа наче у вулику. Міщани розмістилися на загальних місцях в амфітеатрі, а знать дещо відгороджено на спеціальних балконах. На найошатнішому спеціальному троні сидів Корвін та суворо дивився з-під насуплених брів. Складалося враження, що ці випробування його дратували й він мріяв швидше покинути це дійство.
На нижньому балконі Анна помітила вродливого чоловіка. Русяве волосся зав’язане у напівгульку, густа щетина вкривала обличчя, а сині очі напружено вдивлялися у натовп, наче шукали потенційну загрозу. Чорна шкіряна жилетка зовсім не приховувала м’язистих рук. На плечі чоловіка виднілося татуювання кажана й Анна одразу зрозуміла, хто знаходиться на тому балконі. Вона миттю згадала, що має сьогодні трапитися. Дівчина не впевнена, чи можна їй втручатися. Стиснула руки в кулаки та стала біля Еліс та Кармен. Щоб підтвердити свої підозри, злегка потягнулася до вуха Еліс:
— Як звуть того чоловіка, котрий стоїть на нижньому балконі?
— Нареченій короля не варто цікавитися чоловіками, — герцогиня зневажливо зміряла Анну поглядом. — Хоча ти не наречена, а випадковість.
— Просто скажи хто він, — у голосі Анни відчувалося роздратування.
— Бедвар.
Це прозвучало наче вирок. Анна пам’ятала, що після закінчення випробувань, балкон впаде, а з ним і Бедвар. Чоловік травмується так, що залишиться без ніг, а потім його вб’ють вороги під час нападу на палац. Анна глянула на нього. Молодий, вродливий, життєрадісний. Серце щемило від жалості.
Голос церемонімейстра перервав тужливі думки. Він оголосив про вихід Еліс. Одягнена у легку, шовкову сукню кольору весняного неба нагадувала чарівну фею. Обличчя сповнене впевненості, а її очі горіли від бажання перемогти. Еліс стала перед горгулею та почала співати. Як дзвіночки на весняному вітрі, площею пролунав чистий мелодійний голос. Вона співала про любов, вірність та про щасливе майбутнє, яке вона могла б подарувати королівству. Герцогиня грайливо зиркала на Корвіна, намагаючись привернути його увагу. Горгулья не реагувала, стояла нерухомо, а її кам'яні очі залишалися порожніми.
— Це не пісня, — прошепотіла Анна. — Це лестощі.
Натовп вибухнув оплесками від захоплення. Корвін схвально кивнув і Еліс повернулася на місце. Наче виправдовуючись, звернулася до дівчат:
— Горгулья ніколи не прокидається з першого разу. Сьогодні ми тільки познайомилися. Ось побачите, вона прокинеться під час мого виступу.
Церемоніалмейстер оголосив про вихід Кармен, і натовп одразу завмер у передчутті. Дівчина ступила на площу, немов жаринка, вирвана з вогнища. Її барвиста спідниця виблискувала золотими та малиновими відтінками, шар за шаром відкриваючи стрункі ноги. Оголений живіт мерехтів у променях сонця, а у руках вона тримала два великі червоні віяла, які то закривали, то розкривали її силует, наче гралися з глядачами у таємничу гру.
Перші кроки повільні, майже владні, як у танці фламенко, з різким поворотом стегон. Потім рухи ставали м’якшими, плавними, як хвилі, і відчувався подих танцю живота. Кармен то вигиналася, мов кішка, то різко била підборами об дошки, і дзвін металевих прикрас на її щиколотках переплітався з ритмом барабанів. Віяла розкривалися й змикалися в її руках, перетворюючись то на полум’я, то на крила, а велика червона квітка у волоссі хиталася в такт кожному її рухові. Зараз вона мало нагадувала сором'язливу мовчазну красуню.
Чоловіки в перших рядах затамували подих, кілька дівчат зашепотілися, намагаючись вирішити, чи захоплюватися Кармен, чи заздрити їй. Лейлок тихо пирхнув, але навіть він не міг відвести погляду. Корвін сидів у кріслі на помості, схиливши голову трохи набік та оцінював дівчину уважним, але стриманим поглядом. Зупинившись у поклоні, Кармен закінчила танцювати. Її груди, наче морські хвилі, високо здіймалися доверху та низько опускалися. Натовп відреагував бурхливими оплесками. Дівчина повернулася на місце.
Церемоніймейстер оголосив про вихід Аміри. Анна непорушно застигла. Вона не знала, що має показати глядачам, їй навіть не попередили та дали можливості підготуватися. Дівчина невпевнено вийшла до центру. Погляди сотень людей, мов гарячі промені, пронизували її з усіх боків. Зі сцени хтось гучно кашлянув, і Анна зрозуміла, що тягне час.