Глава 8

Корвін задумано провів пальцями по бороді і явно роздумував над чимось.
— Я тебе не розумію. Якщо ти розбудиш древню горгулью, то станеш моєю дружиною, а це скасує смертний вирок. Тобі не вигідно, щоб у тебе з’явилася ще одна конкурентка.
— Але так має бути. Ліліані судилося стати королевою.
Корвін підійшов ближче. Взяв руку дівчини, відсунув рукав та почав вовтузитися з браслетом:
— Твоя гра затягнулася, ти зайшла надто далеко. Я не хочу більше чути про книгу і подібні нісенітниці. Ти не можеш довести, що ти не Аміра, а всі твої розповіді про сюжет не справджуються.
— Волар зрадник, — вирвалося з вуст Анни перш ніж вона встигла подумати.
Волар — це дядько короля. Корвін ставиться до нього як до батька і нізащо не повірить її. Дівчина продовжувала розповідати:
— Приблизно за тиждень, він впустить вороже військо через центральну браму. Буде битва і ви програєте. Ви втечете, але багато людей загине, а Бедвар…, — Анна прикусила губу. Не варто знати Корвіну, що станеться з його найкращим другом. Дівчина важко зітхнула. — Сильно постраждає.
Корвін завмер, не відпускаючи її руки. На мить у його очах промайнуло щось схоже на тінь сумніву, але він швидко сховав її за крижаною маскою.
— Обережніше з тим, що говориш, — його голос знизився до небезпечного шепоту. — Це звинувачення у зраді кровного родича короля. За таке відрубують не руки, а голови.
Анна зустріла його погляд і відчула, як всередині все стискається від страху, але відступати було пізно.
— Я лише намагаюся вас попередити.
Корвін натиснув на браслет і він розділився на два браслети. Чоловік забрав один з її руки та, наче обпікся, різко відпустив зап’ястя. Король відступив на крок та гордовито задер голову:
— Досить. Ти занадто добре знаєш, як маніпулювати людьми, але зі мною ця хитрість не пройде. Одного разу ти обманула мене, більше я тобі не повірю. Я послабив браслет. Тепер ти можеш перебувати у вежі й не турбуватися, що побачиш мої любощі з Фаїною. Проте далеко від мене ти все одно не зможеш втекти, тому навіть не намагайся. Зняти браслет ти не зможеш, у ньому частинка моєї магії, і знімати цей браслет можу тільки я.
— Я не збираюся тікати, мені нікуди йти. Єдине моє бажання — це повернутися додому з цієї книги, де король виявився зовсім не таким, як описував його автор.
Між ними зависла тиша, напружена, мов натягнута струна. Корвін ще кілька секунд дивився на неї, а потім різко розвернувся й пішов, не сказавши більше жодного слова. Анна залишилася сама, з холодом у серці та відчуттям, наче щойно зробила найбільшу помилку у своєму житті.
Свічка швидко догорілі й дівчині не залишалося нічого іншого, як лягти спати. Наступного дня Анні принесли прісну кашу, яка значно відрізнялася від вчорашніх наїдків на балу. Холодна, без смаку, нагадувала однорідну масу. Попри всі старання, дівчина не змогла з’їсти більше як дві ложки. Зрештою, вирішивши, що не така вона і голодна, відсунула тарілку вбік. Не факт, що цю кашу, їстимуть собаки. Через деякий час до неї прийшла служниця та принесла нову сукню. Проста, бордова, пошита явно не для аристократки. Особливо порадували нові туфлі. Вони виявилися трохи більшими за попередні й підійшли дівчині за розміром. Служниця сухо повідомила:
— Сьогодні відбудеться перший етап знайомства з горгулею. Ви маєте прийняти у ньому участь.
— А як же Ліліана? Вона досі без мітки. Не можна проводити випробування без неї, — Анна помітно розхвилювалася.
— Мені про це нічого не відомо. Я лише переказую те, про що мені велено. За вами прийдуть вартові.
Служниця вийшла з кімнати й Анна почала гарячково пригадувати події з книги. Під час першого випробування жодна учасниця не розбудила горгулью, а, отже, у Ліліани ще є час отримати мітку. На цьому випробуванні претендентки активно демонструватимуть свої таланти. Анна приречено глянула на браслет. У неї не було жодних талантів вартих споглядання горгульї. Зрештою, можна даремно і не намагатися її розбудити, це судилося зробити Ліліані. Дівчина заспокоїлася й сіла на ліжко, терпляче чекаючи на вартових.
Через деякий час, до кімнати заглянув Лейлок. Не наважуючись заходити, так і не переступив поріг:
— Виходь. Час йти на випробування.
Анна підвелася. Покірним кроком спускалася з вежі. Сьогодні вона трішки заспокоїлася й намагалася дивитися на все з позитивом. Зрештою, не кожного дня опиняєшся в улюбленій книзі, з улюбленими героями. У неї з’явилася унікальна можливість побачити все на власні очі й це не могло не тішити. Присмак гіркоти залишався від того, що вона опинилася у тілі засудженої на смерть.