Глава 7

Корвін мовчав і дивився на дівчину так, ніби вперше бачить. Вона сподівалася, що він подумки не перебирає список тортур, якими хоче її покарати. Лейлок знову схопився за руків’я меча:
— Відрубати їй руки?
Після таких слів, спиною дівчини пробігся морозець. Анна перелякано сховала руки за спину:
— Ні, руки тут ні до чого, це туфлі винні. Хочете, то шматуйте їх. Я зараз вам їх принесу, — дівчина зробила крок до фікуса, але її одразу перехопили охоронці. Корвін застережливо виставив долоню:
— Вона просто незграбна.
Лейлок, який стояв поруч з Анною, здивовано подивився на короля. Його обличчя виказувало сумнів.
— Але, Ваша Величносте, — невпевнено почав Лейлок. — Вона…
— Я сказав, що вона не зробила нічого поганого, — Корвін перервав його гучним голосом, сповненим гніву. — Відпусти її.
Лейлок, не наважуючись сперечатися, відступив. Корвін якось дивно дивився на Анну і її осяйнуло прозріння. Ні! Не може бути! Схоже, що іскри симпатії в очах короля, які повинні були виникнути до Ліліани, тепер горіли через Анну. Вона боязко глянула на Ліліану. Дівчина зійшла на терасу та зацікавлено стежила за інцидентом. Анна схопилася за голову:
— Ні! Все не так мало бути, — вона вирвалася з рук охоронців і побігла до Ліліани. — Потрібно все переграти. Ліліано, ще раз спустися сходами, а ви, Ваша Величносте, — дівчина зиркнула на здивованого Корвіна. — Підійдіть ближче. Тут сходи слизькі, тендітна дівчина може ненароком впасти.
— Вона погрожує герцогині! Відрубати їй руки? — Лейлок вкотре схопився за руків’я меча, наче відрубування рук його почесна місія. Король похитав головою:
— Заспокойся, сьогодні ніхто нікому не відрубуватиме руки. — Корвін підійшов до Анни та підозріло зіщулився. — Що ти робиш?
— Зараз побачите. Лілано, підіймись на декілька сходинок вверх, — Анна ледь не силоміць змусила дівчину здолати три сходинки. — А тепер спускайся, — дівчина злегка підштовхнула герцогиню.
Ліліана зійшла на терасу та перелякана, заховалася за спину короля:
— Ваша Величносте! Що вона від мене хоче?
— Якби ж я знав. Аміро, що ти робиш? — Корвін суворо насупив брови.
Анна глянула на горгулью. Вона стояла кам’яною статуєю, а плече Лілани й досі залишалося без мітки. Дівчина схопилася долонею за рота:
— Це катастрофа. Сьогодні Ліліана, спускаючись сходами, повинна була впасти, а Ви, Ваша Величносте її притримати. Саме у цю мить горгулья ожила б та поставила мітку на плечі герцогині.
На Анну дивилися здивованими очима. За її спиною почалися перешіптування:
— Вона божевільна? — поцікавився хтось.
— Може провидиця, — припустив інший.
І тільки король дивився на неї якось по-особливому, наче прагнув розгадати її таємниці. Він зробив крок до неї:
— В яку гру ти граєш?
— Ні в яку. Я просто хочу все виправити. Ця мітка на плечі, — Анна доторкнулася до знаку на шкірі, — має бути не у мене, а у Ліліани. Саме їй судилося розбудити давню горгулью. Може нехай спробує зійти сходами ще раз? Я штовхну герцогиню у ваші обійми, ви її спіймаєте і мітка з’явиться?
Анна не хотіла вірити, що мить втрачено. Події почали розвиватися зовсім не так, як у книзі й це лякало. Лейлок доторкнувся до руків’я меча й, наче щось згадавши, поспішно забрав пальці назад:
— Вона хоче напасти на герцогиню! Відрубати їй завтра руки?
— Заспокойся з руками, — Корвін насупився й здавалося втратив терпіння. — Аміра повертається до вежі. Сьогодні вона перехвилювалася і говорить щось не те. Я проведу і нейтралізую дію браслета.
Корвін направився до палацу. Він йшов попереду, а Анна рухалася слідом, дивлячись на його широку спину. Їх супроводжувала охорона і здавалося, якщо дівчина зробить хоча б один різкий рух, її одразу схоплять та будуть погрожувати відрубати руки. Опинившись у вежі, Корвін пропустив Анну всередину кімнати й зачинив двері. На столі горіла тоненька свічка, яка дарувала тьмяне світло. Анна одразу розхвилювалася. Стала біля вікна, якомога далі від короля, та сподівалася уникнути його гніву. Чоловік склав долоні на ліктях:
— Що це було? Я хочу почути правду, інакше…
— Так, я чула. Інакше відрубаєте мені руки. Вас не турбує, що я можу померти від сепсису? Горгулья схвалить такі ваші дії?
— Від чого? — Корвін зіщулив очі так, наче вперше чує щось подібне. Анна зневажливо змахнула рукою:
— Байдуже. У книзі Ліліана падає зі сходів, ви її ловите, і горгулья ставить свою мітку. Сьогодні замість неї впала я, а Ліліана залишилася без мітки. Це катастрофа! Ліліана головний елемент сюжету, без неї ви… — дівчина поспішно замовкла. Боялася, що скаже забагато і це вплине на долю королівства.
— Я що? — на вустах Корвін з’явилася ледь помітна усмішка.
— Неважливо. Пізніше самі дізнаєтеся.