Глава 6

— Моє місце там, де я потрібна, а зараз я потрібна тут, — Анна продовжувала їсти. Голод дошкуляв і дівчина намагалася не зважати на отруєні слова. Еліс вдавано засміялася, її сміх здавався гучним і зневажливим.
— Ти думаєш, що королівство потребує зрадниці? — вона нахилилася до Анни й, наче змія, прошипіла на вухо. — Королівству потрібна справжня королева, а не злочинниця з відсутністю манер.
— Якщо це так, тоді чому ти так переймаєшся? Вважай перемога у тебе у кишені, ти ж серед претенденток короля єдина істинна аристократка.
Браслет почав пропікати шкіру Анни. Дівчина не розуміла, що сталося, адже вона нікуди не тікала. Розгублено глянула на місце короля, але воно виявилося порожнім. Анна відчайдушно шукала Корвіна поглядом у залі. Печіння посилювалося й здавалося під браслетом горить вогонь. Дівчина не витримала та підвелася на ноги. Лейлок, за звичкою, схопився за руків’я меча. Анна байдуже змахнула рукою:
— Не бійся, я не маю наміру втікати чи когось вбивати. Ти не бачив куди зник король?
— Він вийшов на терасу.
Дівчина одразу попрямувала туди. Слідом за нею вирушили двоє вартових. З кожним кроком біль зменшувався, а, отже, вона наближалася до Корвіна. Вийшовши із задушливого залу, вдихнула свіже повітря. Яскраві зірки розсипалися на темному небі. Корвін стояв на нижній терасі, до якої вели кам’яні сходи, й дивився у далечінь. Нарешті біль на руці припинився, але туфлі продовжували тиснути на ноги. З верхньої сходинки повільно спускалася Ліліана. Одягнута у світло блакитну сукню здавалася граційною та вишуканою.
Анна схопилася за бильце. Ось він! Той самий момент з книги! Ліліана оступиться на сходах і почне падати. Корвін встигне її схопити. Його очі, зазвичай холодні, як сталь, будуть іншими: теплими, глибокими, сповнені тихого подиву та захоплення. Між ними спалахнуть перші іскри симпатії. Він поставить дівчину на ноги й горгулья залишить мітку на її плечі.
Анна стільки разів перечитувала цей момент у книзі, що знала його напам’ять. У неї з’явилася унікальна можливість побачити все на власні очі. Хотілося стати свідком зародження їхнього кохання. Проте балкон трішки перекривав огляд і останню сходинку вона не бачила. Дівчина зробила декілька кроків вбік. Тримаючись за бильце, потягнулася вперед. Анна відчула, як підбор ненависної туфлі зачепився за щілину в підлозі. Тіло рвонулося вперед, і вона, втративши рівновагу, перекинулася через бильце, мов незграбна ластівка.
— Ой! — вирвалося в неї, але крик обірвався, коли світ перевернувся.
Дівчина не встигла схопитися і полетіла донизу на темну постать, котра стояла під сходами. Корвін розвернутися на звук, а Анна врізалася в нього з такою силою, що обидва з гуркотом гепнулися на підлогу. Її лікоть вп’явся йому в ребра, а сам він, здавалося, на секунду втратив здатність дихати. Під собою Анна відчувала міцне тепле тіло, його долоня опустилася на її талію. Він дивився на неї теплими глибокими очима сповненими тихого подиву та захоплення. Дівчина тонула у цих очах. Вони виявилися гарнішими, ніж вона уявляла. Корвін вродливий, благородний та шляхетний чоловік.
Навколо запала тиша, яку прорізав лише чийсь здушений сміх. З тіні, під самою стелею, нерухомо й байдуже дивилася кам’яна горгулья. За мить, до них підбігли вартові. Лейлок грубо схопив Анну за руки та поставив на ноги:
— Вибачте, Ваша Величносте, я не очікував, що вона зістрибне з балкона та нападе на вас.
Корвін підвівся і поправив дублет. Його погляд став холодним, але ще залишилися дрібні іскри тепла. Анна висмикнула лікоть з долоні Лейлока:
— Я ні на кого не нападала. Я впала, а все через кляті туфлі! Я ж казала, що вони мене тиснуть, — дівчина нахилилася та підняла поділ сукні вище колін.
Схопила ненависну туфлю та зняла її з ноги. Одразу відчула полегшення. Шкіра почервоніла, а на п’яті виднілися натерті рани. Анна недбало жбурнула туфлю на підлогу. Зняла взуття з іншої ноги, випрямилася та опустила сукню. Стиснула туфлю у руці та помахала нею перед очима короля:
— Ось, бачите! Це через них я впала. Дуже незручні, вузькі й навіть не красиві. Мабуть, той, хто пошив ці туфлі, хотів вигадати особливий вид тортур.
Рука Анни застигла у декількох сантиметрах від очей короля. Метал на підборі загрозливо блиснув і тільки тепер дівчина зрозуміла, що накоїла. Знімаючи туфлі, вона підкотила сукню та показала оголені коліна. Звісно, дівчина не бачила у цьому нічого поганого, але тільки тепер вона пригадала шквал засудження, котрий посипався на Еліс, коли аристократка випадково показала свої щиколотки. Щиколотки! Анна оголила значно більше і боялася уявляти якою розпусною тепер її вважає король. Його погляд зупинився на тонкому підборі й дівчина запанікувала. Поспішно опустила руку, жбурнула туфлю, та влучила у кам’яний горщик з фікусом:
— Ой, тільки не кажіть, що гадаєте, наче я хотіла вбити короля туфлею.