Глава 5

Корвін підійшов до дверей та особисто відчинив їх. Анна вийшла у коридор. У супроводі вартових пройшла до зали. У повітрі витали аромати парфумів, лунав дзвінкий сміх та грала музика. Здавалося, що її появою все довкола завмерло. Дівчина спіймала на собі погляди наповнені ненавистю, злістю, презирством. Складалося враження, наче кожний у цій залі прагне її смерті. Анна зробила крок вбік та не наважувалася пройти далі. Стала біля стіни й хотілося заховатися за широким віялом. От тільки у кишені її сукні віяла не було.
Майже одразу за нею до зали увійшов Корвін. Гордо піднявши голову, величним кроком рухався до трону. У залі запанувала напружена тиша. Король зупинився біля трону та поглядом ковзнув залом, затримуючись на кожному обличчі.
— Мої шановні піддані! Наші давні традиції шановані часом і мудрістю предків. Сьогодні я маю честь представити вам ту, чию долю визначили не людські домовленості, а воля самих Скельних Стражів, — він зробив невелику паузу, і його погляд вперше зупинився на Анні, яка відчувала себе чужою серед цієї пишності. Корвін вказав рукою на Анну. — Перед вами Аміра Вейс. Вона обрана Горгульєю. Згідно з давнім пророцтвом, той, кого позначить Страж, зможе розбудити головну Горгулью та стати королевою цього королівства. Аміро, підійди до мене.
Ноги Анни наповнилися важкістю. З кожним кроком вони важчали, хвилювання наповнювало груди, а серце перелякано тріпотіло під ребрами. Вона стала біля короля й почувалася цирковою химерою. Корвін продовжив промову:
— Закон не обговорюється. Мітка вища за традицію і жодна людина, навіть я, не має права це змінити. Завтра Аміра братиме участь у випробуванні, на рівні з іншими моїми нареченими Еліс, — чоловік вказав рукою на привабливу блондинку, — та Кармен.
Опустивши голову, Кармен стояла біля аристократичної Еліс. Анна пам’ятала з книги, що Кармен простолюдинка. Горгулья відмітила її під час прогулянки королем міста. Вільнодухи — мандрівні племена, що кочують гірськими перевалами та славилися незвичайними знаннями та дещо дикою вдачею. Про них говорили різне: одні вважали їх мудрими цілителями та провидцями, інші — хитрими чаклунами. Кармен говорила на місцевому діалекті й майже не розуміла мову скелеарів. Мовчазна, загадкова, зі смуглявою шкірою, смоляним волоссям та чорними очима здавалася загадковою.
Після промови короля всі сіли за святковий стіл. Анна розмістилася поруч з іншими нареченими, за столом ліворуч від короля. Аромати лише розбурхували апетити й Анна зрозуміла, що, мабуть, Аміру давно не годували. Дівчина глянула на свої столові прибори. Крім тарілки у неї була лише ложка, у той час, як інші гості мали ще виделки та ніж. Їсти ложкою стейк вважала випробуванням. Служниця проходила біля неї й Анна смикнула її за фартух. Лейлок, котрий мовчазною тінню стояв біля Анни, одразу напружився та стиснув руків’я меча. Дівчина повністю проігнорувала його жест і звернулася до служниці:
— Перепрошую, але у мене не вистачає приборів. Можете принести мені виделку?
— Ні, король розпорядився, щоб ви їли тільки ложкою, — служниця злегка схилилася до її вуха. — У нього є пересторога, що виделка у ваших руках, може перетворитися на зброю.
— Тоді передай королю, якщо я захочу когось вбити, то зроблю це і ложкою.
Служниця кивнула та попрямувала до Корвіна. Попри продемонстрований спокій, все всередині Анни скручувалося від хвилювання. Служниця щось прошепотіла на вухо Корвіна. Він перевів погляд на Анну. Дивився на неї зацікавлено, уважно та… із захопленням? Зрештою, король щось відповів служниці. Через хвилину служниця принесла Анні виделку.
— Його Величність король, просив переказати, що з вашим вмінням ви й виделкою розріжете стейк.
Анна взяла виделку до рук. Вона розуміла перестороги короля, адже Аміра й справді була небезпечною та жорстокою. Анна ковиряла виделкою стейк і ледь стримувалася, щоб не накинутися на їжу. Еліс уважно дивилася на її рухи й зневажливо пирскнула:
— Не можу повірити, що мене змусили сидіти поруч із засудженою до страти. Відсутність манер, негідне виховання та не аристократичне походження. Тобі ніколи не стати королевою. Здається вперше горгулья помилилася.
Холодні блакитні очі Еліс випромінювали злість. Наче нічого не сталося, Анна продовжувала виделкою розрізати стейк:
— Я й не прагну стати королевою.
— Звісно, — Еліс піднесла бокал до вуст і здавалося не вірить жодному слову. — Куди тобі? Твоє місце у казармі серед спітнілих чоловіків, а моє виблискувати на балах.